Всупереч песимістичним словам про відсутність героїв у рідній вітчизні і нашому комплексові меншовартості щодо всього закордонного хотілося б сьогодні згадати про "живого класика" кінематографа з унікальним баченням світу і одразу впізнаваним кінопочерком, ім’я якого (тобто якої) стоїть поряд видатних режисерів сучасності, єдину жінку серед авторів некомерційного кіно – одеситку Кіру Муратову, одну з небагатьох, хто не вписувався в когорту вітчизняних кіномитців як за радянських часів, так і тепер. І взагалі, вона ніколи нікуди не вписувалась: ні у ВДІК, де навчалась у майстерні Сергія Герасимова, ні в Одеську кіностудію, ні в західні фестивальні кінотусівки, які свого часу дуже її шанували. Муратова ніколи не пристосовувала свою творчість до жодної політичної системи, а тепер вона вперто не бажає підлаштовуватися під сучасну епоху, яка цінує лише те, за що платять гроші.
З приводу біографії напіврумунки-напівросіянки Муратової згадується анекдот про буковинського чоловіка, після смерті якого на могилі написали: "Народився в Австрії, вчився в Румунії, одружився в Німеччині, працював в СРСР, помер в Україні". Хтось позаздрив, мовляв, яке насичене життя, суцільні подорожі. На що почув заперечення: покійний ніколи не залишав свого села. Щось подібне і з Кірою Муратовою, тільки навпаки: народилась 1934 року на території тогочасної Румунії, навчалась у Москві, працює в Одесі. Тому й фільми режисера, строго кажучи, не належать до якогось одного національного кінематографа.
Тепер досить важко зрозуміти, чим, власне, так дратували перші стрічки Муратової, прості "провінційні мелодрами" (як визначила їх офіційна кінокритика) про простих людей та їхні прості почуття. Проте фільми ці потрапляють під прес цензури, і одні з них на довгі роки стають забороненими, а інші нещадно "ріжуть". Режисера дискваліфіковують та відлучають від кіно – довгий час Муратова працює бібліотекарем на Одеській кіностудії.
Але час змінюється, починається перебудова і стають можливими раніше неможливі речі: 1989 року виходить "Астенічний синдром". Він схожий на вибух, приголомшує. Цю роботу відзначають на Берлінському та інших кінофестивалях. Це фільм, в якому власна "істеричність" Муратової вирвалась на соціальний рівень (роки перебудови, а також попередньої опали далися взнаки). Особисто я через це вражаюче кіно відкрила для себе некомерційне кіно як таке, ще не знаючи тоді про зарубіжних артхаузних режисерів.
Наступні фільми режисера неподібні між собою, одні сентиментальні (як, наприклад, "Чутливий міліціонер"), інші досліджують психопатологію буденного життя та екстремальні людські риси – жорстокість, здатність до вбивства ("Три історії", "Другорядні люди", "Два в одному"). Кіно Муратової не розраховане на мирні стосунки із публікою. Глядача постійно випробовують: однакові фрази та дії повторюються знову і знову, люди говорять високим тоном і часто сміються без причини. Герої зненацька стають несамовитими, промови виголошують дуже швидко або нестерпно повільно. Абсурд – найвідоміша родзинка Муратової. Головна сюжетна лінія її фільмів здебільшого сюрреалістична, люди здійснюють ексцентричні вчинки, не керуючись жодною логікою. У кожному разі, режисер намагається тим чи іншим способом довести глядача до кипіння.
Муратова передає на плівці, якщо можна так висловитися, чуттєвий рівень буття. Тому її кінематограф і здається таким дивним: там не просто люди, не просто природа і не просто мова, а мова відчуттів та асоціацій, якою автор звертається не до нашого розуму, а до нашого серця. І в цьому сенсі муратівське кіно справді можна назвати жіночим.
За словами самого режисера, герої її фільмів – маленькі люди, котрі живуть тихим, провінційним життям. Люди, які мало думають про високу політику і велику економіку, для них набагато важливішим є не те, що відбулося у великому світі, а те, що діється тут, в їхньому маленькому: хтось вийшов заміж, хтось когось обманув, хтось помер.
Кіра Муратова не дуже любить працювати із зірковим складом акторів, тому що, за її словами, "під них потрібно підлаштовуватись". Вона надає перевагу акторам маловідомим або взагалі аматорам. Як невтомний провокатор, Муратова на зйомках зіштовхує іменитих акторів із гротескними артистами-клоунами (учасниками комік-трупи "Маски-шоу"), намагаючись цим конфліктом зменшити егоцентризм професійних акторів, а непрофесіоналам додати досвіду.
Нещодавно видатний кінорежисер відсвяткувала свій 74-ий день народження. Кіра Георгіївна залишилась вірною собі: скромно оминувши всі ювілеї і дати, вона продовжує знімати незалежне кіно, за своїм незмінним принципом – так, як їй самій подобається. Зараз закінчується робота над новою картиною "Мелодія для шарманки" з Ренатою Літвіновою, Олегом Табаковим та непрофесійними акторами в ролях. Прем’єру картини, за словами продюсера, заплановано на весну 2009-го, після світового показу в рамках міжнародних фестивалів найвищих категорій.
Кіра Муратова розповідає свої прості історії про простих людей не для того, щоби дати людству якийсь урок, вона не моралістка. Режисер навіть схильна думати, що мистецтво не надто впливає на життя. Проте вона знову і знову розповідає їх, бо – як справжній митець – має потребу вільно висловлюватися в той чи інший спосіб. І жанрово, і світоглядно у неї своє кіно, муратівське, яке не сплутаєш ні з яким іншим. Ми можемо її кінематограф приймати, можемо не приймати, але це завжди викликає повагу, тому що це – авторське кіно.
Ксеня ПРОКОПЕЦЬ

КІРА МУРАТОВА
ПРО СПРИЙНЯТТЯ
ЇЇ ФІЛЬМІВ:
Я помітила, що на моїх фільмах публіка завжди ділиться на дві частини. Одна моє кіно приймає чудово. Ну а решта просто цілковито відкидає і навіть ненавидить мої стрічки... Ось і на "Астенічному синдромі" було, і після інших фільмів, – коли встають і, виходячи із зали, обов’язково промовляють: "Ну як вам не соромно таке знімати?! Взагалі, фу, яка гидота!". І йдуть геть".

КІРА МУРАТОВА ПРО ВЛАСНЕ СТАВЛЕННЯ
ДО СВОЇХ ФІЛЬМІВ:
Я маю одну таку здорову властивість, яку можна назвати манією величі... Я взагалі дуже люблю свої фільми. Річ у тім, що я роблю все можливе, доки не досягну задуманого: я дуже багато працюю, монтую від самого початку зйомок, вкладаю в процес усе, що можу, а все, що мені не сподобалося, нещадно викидаю... Зробленим я задоволена. Тому мені здається, що мої фільми хороші. Й мене не дивує, коли хтось іще має таку саму думку".