Трансвестити і повії, лесбійки та гомосексуалісти, убивці та збоченці – ось герої фільмів Педро Альмодовара. Ну, чого вартий хоча б такий сюжет: жінка розшукує свого колишнього чоловіка, який, подейкують, тепер перетворився на жінку; натомість знаходить юну черницю, вагітну від того ж таки чоловіка-жінки та ще й ВІЛ-інфіковану... Здавалося б, що в таких фільмах шукати "нормальній" людині? А те, що люди загалом і шукають у фільмах: сильних почуттів, щирих емоцій, несподіваних сюжетних поворотів. Унікальність Альмодовара в тому, що його люблять і поважають різні глядачі. Надзвичайно різні. У жодного шанувальника високоінтелектуального кіно не повернеться язик сказати, що Альмодовар – це попса. Водночас і кіномани без художніх претензій на сеансах Альмодоварових стрічок не засинають, а дивляться захоплено, не відриваючись.
З інтерв’ю режисера:
– Хороший фільм повинен розважати. Величезна кількість стрічок, які в роки своєї появи були лідерами, зараз неможливо дивитися, тому що вони нудні. Глядач може погоджуватися з тобою або ні, але в тебе є обов’язок: захопити його так, щоби він до кінця фільму жодного разу не подивився на годинник. Нехай він потім свариться або буде у захваті, але якщо він під час сеансу хоч раз подивився на годинник – ти програв...
Його герої справжні, бо вони – іспанці
Звідки ж узявся цей щирий митець? З народу, звісно. Причому з народу іспанського, знаного своєю пристрасністю та відвертістю. Це не стереотипи, це правда. Іспанія з давніх давен вважається опорою католицької віри, а отже, й відповідного релігійного консерватизму. Проте самі іспанці кажуть, що в релігії вони – теоретики. Тобто, вони добре знають, з пелюшок, як треба жити, щоби не грішити. Але на практиці людська грішна природа повсякчас перемагає. Ні, іспанці зовсім не розпусна нація (якщо такі характеристики загалом можна давати цілим націям), вони просто щирі. І любов, і ненависть, і бажання іспанець не ховає глибоко в собі, вони в нього на обличчі, в словах і діях. Ось чому герої Альмодовара такі справжні – вони просто іспанці.
Дон Педро, як його шанобливо називають у світі кіно, не одразу зробив свою світову кар’єру. Якщо ви прочитаєте його фільмографію, то побачите там понад десяток фільмів, знятих у 70-90-ті роки, назви яких вам нічого не скажуть. І переглянути ці стрічки буде проблематично: у прокаті точно не знайдете. Альмодовар, режисер-самоук, дивакуватий актор авангардних мадридських театрів, багато років знімав кіно у буквальному сенсі не заради слави, а суто заради кіно. Як той його легендарний земляк із Ла Манчі, сміливо кидався на млини тодішнього "офіційного" мистецтва, насадженого диктаторським режимом Франко, якого Іспанія, до слова, позбулася лише 1975 року.
З інтерв’ю режисера:
– Я почав заробляти на життя в телефонній компанії, і до 1971 року назбирав грошей, щоби купити першу восьмиміліметрову камеру. І тоді зайнявся самоосвітою. На щастя, диктатор не закрив кіноархів, і я проводив години, навчаючись у Годара, поглинаючи американські мюзикли та гангстерські фільми, диснеївську мультиплікацію, італійський неореалізм, комедії братів Маркс та досліди Енді Уорхола. Це і стало моєю школою, а головними вчителями в ній були Бунюель мексиканського періоду, Хічкок та Біллі Уайлдер. Уайлдер подарував мені суміш чорного гумору і драми, ту суміш, яка лікує від дешевої сентиментальності і, яку, на жаль, дуже рідко використовують у сучасному кіно...
Ось, власне, найголовніший рецепт Альмодоварового успіху: взяти чисту мелодраму і злегка, тонко, елегантно... висміяти її. Тільки тоді мелодрама не буде смішною. Якби Альмодовар був, наприклад, модельєром, то він би випускав на подіум моделей у розкішних сукнях і дешевих кросівках. І всі б розуміли, що саме так і треба одягатися, бо чистий стиль занадто драматичний. Щоби драма сприймалась належно, її треба одразу ж і спародіювати. Адже саме так відбувається в житті: комічне завжди йде поруч із трагічним.
Відкривач зірок
Двох найзнаменитіших іспанців Голівуда – Антоніо Бандераса та Пенелопу Крус – світові відкрив саме Педро Альмодовар. Бандерас свого часу був "музою" режисера, зігравши у всіх його фільмах, знятих з 1986 по 1989 роки: "Матадор", "Закон бажання", "Жінки на межі нервового зриву", "Зв’яжи мене!" До цих ролей ніхто про Бандераса не чув навіть у рідній Іспанії, не те що у світі. А тепер він мегазірка з мільйонними гонорарами. До речі, Альмодовар та Голівуд цілком по-різному використовують дані Бандераса. У Дона Педро він вразливий і здебільшого нещасливий чоловік, за іронією долі ув’язнений у привабливому екстрамаскулінному образі. Одне слово, така собі пародія на мачо. Натомість голівудські режисери намагаються подати Бандераса як мачо справжнього. Виходить смішно.
А ось із Пе, як її любовно називають в Іспанії, – зовсім інша історія. Маленька чорнявка виявилася такою потужною особистістю, що її ніхто ніяк не може експлуатувати чи подавати. Її акторська доля склалася значно вдаліше, ніж у Бандераса, саме тому, що вона не дозволила нав’язати собі жодного амплуа. Навіть Альмодовару не дозволила. Він, було, використовував на початку її тендітність у створенні образів жертв (вагітна ВІЛ-позитивна черниця з фільму "Все про мою матір" – це саме вона, Пенелопа), а потім здався і віддав їй цілком протилежну (при цьому головну!) роль у фільмі "Повернення". Тут вона ніби також жертва, але водночас і антижертва – переможниця і вбивця.
Цілу плеяду зірок випустив зі своєї "кінофабрики" Альмодовар в Іспанії. Це Сесилія Рот, Вікторія Абриль, Кармен Маура, Пас Вега. Остання сьогодні – головний секс-символ Іспанії, і саме завдяки Альмодовару, який зняв її в епізодичній, але неймовірно еротичній ролі у стрічці "Поговори з нею". Йдеться про сюжет в стилі німого кіно, вмонтований у фільм. Пас Вега зіграла жінку, в лоні якої назавжди оселився зменшений закоханий чоловік.
Новий фільм –
драма-трилер
На початку 2009 року виходить новий фільм Педро Альмодовара "Розірвані обійми". Вгадайте, хто там у головній ролі. Авжеж, маленька чорнявка Пе, яку не вдалося здолати самому Дону Педро. У "Розірваних обіймах" Пенелопа Крус грає акторку з провінції, змушену жити подвійним життям. Це найдовша і найдорожча стрічка у фільмографії режисера. Більша частина зйомок відбувалася на Канарських островах. Сам Альмодовар визначив фільм як "романтичну драму з елементами трилера". За стилістичним вирішенням це буде фільм-нуар – популярний жанр у Голівуді 50-их років, а за сюжетом – кіно про кіно.
Оксана ДРАЧКОВСЬКА
ДОВІДКА
Педро Альмодовар – іспанський режисер, сценарист, актор. Народився 1951 року в іспанській області Ла Манча у незаможній родині. Юнаком переїхав до Мадрида, де спершу працював у телефонній компанії,
а потім почав грати у театрі, писати оповідання та сценарії, знімати фільми. Був учасником музичного гурту. Жодної спеціальної освіти не отримав. Перший фільм зняв 1974 року. Загалом у фільмографії – 28 стрічок. Двічі удостоєний "Оскара": за фільми "Все про мою матір" (кращий неангломовний фільм), "Поговори з нею" (кращий сценарій).
