Замки над Прутом чи Луарою?
Глобальне потепління, крім гіпотетично можливого зникнення у водах світового океану Британських островів, все ж має ще й деякі корисні аспекти. Наприклад, м’якшу осінь. Якщо наприкінці жовтня років п’ятнадцять тому десь під Берегометом вже можна було кататися на гірських лижах, то зараз о цій порі іноді ходиш ледь не в футболці. Тож туристичний сезон триває. Забуваймо про холодні жовтні та листопади і уявляємо себе, скажімо, у Франції. Лише замість Луари та Сени, маємо не менш мальовничі Прут та Черемош, вздовж яких і рухаємося з Чернівців на захід і південь.
Невідомо, чи бував у цих місцях темник Золотої Орди Мамай, однак одразу за столицею Буковини починається чималеньке село Мамаївці. Певно, то могли бути лише його нащадки, оскільки перша писемна згадка про село датується 1580 роком. А це рівно два століття по Куликовській баталії. Як відомо, татаро-монголи збирали данину, тож і їхні ймовірні мамаївські нащадки не відстають: спустошують гаманці подорожніх. Але роблять це цивілізовано і законно – готельною справою. Чесно кажучи, стільки мотелів, готелів і ресторанів, зібраних в одному селі, я не зустрічав навіть уздовж усього буцімто європейського автобану Київ – Одеса. Особливо примітним є такий собі тріумвірат новітніх палаців, що стоять один поруч іншого в селі прямо на трасі Чернівці – Івано-Франківськ. Циклопічного розміру ковані брами двох із них майже не поступаються славнозвісній "хвіртці", що вела на Палацову площу в Петербурзі, яку одного приємного жовтневого вечора здолали не зовсім тверезі матроси-революціонери. Тільки на відміну від Зимового, мамаївські палаци особливою витонченістю архітектурного стилю не відзначаються. Хоча, заради справедливості, деякі конструкторські рішення їхніх дахів дещо нагадують ренесансні верхи французьких луарських замків. Не знаю, хто живе в тих трьох палацах-близнюках, може, якісь місцеві цигансько-монгольські барони, а ось те, що в селі народилися такі непересічні особистості, як художник Юстин Пігуляк та оперний співак Дмитро Гнатюк – факт, що не потребує журналістського розслідування.
Ще однією пам’яткою Мамаївців, безперечно, є православна
церква в центрі села, що доволі вдало поєднує в собі візантійські і румунські архітектурні традиції. Саме в ній я вперше був вражений суто буковинською традицією прикрашати панікадила ошатними хусточками. До речі, різьблене позолочене зображення шестикрилого серафима теж можна зустріти тільки в Чернівецькій області. Скажімо, в селі Жванець на хмельницькому боці Дністра нічого подібного в храмах немає.
Найстаріший храм Буковини
Одразу за Мамаївцями з їхніми новітніми палацами починаються Лужани – містечко, яке теоретично може бути старшим за самі Чернівці. Доказ цього – найдавніша на Буковині мурована Вознесенська церква. Її датують 1453 роком. Але тут варто зробити ремарку: це датування радше унікальних фресок, а не самого храму. За інформацією деяких дослідників, він може сягати навіть кінця ХІІІ століття. Якщо це буде доведено археологами (жодні розкопки фундаментів Вознесенської церкви ще не здійснювалися), то Лужани мають всі шанси гордовито заявити про вік, поважніший від чернівецького. А поки що у церкві працюють реставратори. Цього року вони зробили неабияке відкриття: фрески початку XV століття. Отже, лужанський храм, як мінімум, їхній ровесник, а дату "1453" віднесли до решти фресок, давно і ретельно вивчених істориками. Але те, що науковці детально дослідили розписи, аж ніяк не робить їх менш цікавими для пересічних туристів. Хіба не змушує активно працювати уяву постать лицаря-вершника в обладунках зі списом, поруч з якою напис: "Аз пан Федір, зовоми Витольда… хтитор храму сему…"? Або композиція "Смерть грішника", де зображено померлого нечестивого бороданя, по якому топчеться архангел і якого вже тримають
чорти, аби віднести до приготованих розпечених казанів? І таких фресок тут повна церква. За роздивлянням можна провести цілий день, але в тому й привабливість і водночас складність Буковини для туриста, що цікавинок в ній безліч. Був би час, і, як кажуть в анекдотах, натхнення. До речі, Вознесенська церква для такого містечка, як Лужани, де навіть зупиняється потяг Чернівці – Київ, звісно, давно вже була замалою, тож і вибудували поруч із нею великий і напрочуд цікавий храм з п’ятьма банями і мозаїкою над входом. Саме його і видно з вікон потяга. А для автомандрівників, аби дістатись Вознесенської церкви, треба переїхати поруч із спиртзаводом (яке миле сусідство) залізничну колію. Храм знаходиться якраз за парком, що обіч дороги.
Прийнято вважати, що Буковина – край мультинаціональний. Один із доказів цього зустрічаємо в Лужанах. Майже на виїзді з містечка, ліворуч, якщо їхати з Чернівців, здалеку видно гострий дах польського неоготичного костелу Яна з Дуклі. Це саме той святий, що за легендою врятував Львів від плюндрування козаками Хмельницького, з’явившись на небі над містом 1648 року.
І знову трипільці
Як непомітним є кордон між Мамаївцями і Лужанами, так само і Лужани поєднані ще з одним цікавим селом – Шипинцями. Тут також є оригінальний храм 1812 року, названий в ім’я Різдва Богородиці. На відміну від Київщини чи Полтавщини, де комуністи хазяйнували значно довше, на Буковині фактично в кожному селі збереглася церква, що не може не вабити. Церква мурована в буковинському стилі, до якого вже потроху звикаєш. На подвір’ї серед інших поховань є надгробки представників шляхетної родини де Костін – одного із впливових родів австрійської Буковини.
У Шипинцях можна почути хвилюючу історію про те, що в 1893 року місцевий учитель Василь Арейчук на околиці села розкопав поселення Трипільської культури. Власне, що це були трипільці, з’ясувалось набагато пізніше – Вікентій Хвойка відкрив цю культуру лише 1901 року, а тоді знахідки вчителя викликали справжню сенсацію, адже вчені датували їх ІІ тисячоліттям до нашої ери. Ось лише провести детальні дослідження завадив місцевий поміщик (може, той самий де Костін), на землях якого відкрили поселення. Він заборонив Арейчукові копати далі, а все знайдене, у тому числі кераміку, давні знаряддя праці і глиняні статуетки жінок з великим зиском продав до музеїв Лондона, Берліна, Відня та Бухареста. Дещо зі знайденого опинилось і в приватних зібраннях Чернівців, але для науки шипинецькі трипільці залишились назавжди втраченими.
Дмитро АНТОНЮК
Далі буде…
