«Не хочу, щоби по моїй зірці на алеї ходили»

Сини славетного митця Назарія Яремчука – співаки Дмитро і Назарій-молодший розповіли кореспондентові "МБ" про своє враження від оновленого міста і поділилися спогадами про дитинство.
– Ви часто буваєте у Чернівцях?
Дмитро: – Кілька разів на рік точно. Приїжджаю, як правило, у справах. Але мене сюди тягне. Тому навіть коли не маю багато часу, намагаюся погуляти містом, відчути його дух. Бо люблю Чернівці. Ми тут вчилися, жили. Кожна вулиця нам знайома.
– Які у вас спогади з дитинства?
Назарій: – Пригадую, поряд із "Віденською кав’ярнею" колись був магазинчик, де продавали "ноу-хау" того часу – молочний коктейль. А ще продавали пончики, за якими вишиковувалися довгі черги. Ці пончики були шкідливі, але водночас дуже смачні.
Д.: – Я навчався у музичній школі №1. Мій маршрут до школи пролягав улюбленою вулицею Українською і нагору – вулицею Челюскінців. У музичній школі навчався у першу зміну, а брат Назар – у другу. Якось мені захотілося довше поспати, тож я перевів стрілки годинника назад. Поспав. Але потім це все випливло, тож більше такого не робив. А ще ми малими з братом Назаром часто любили лазити до Вірменської церкви. Там раніше був склад. За нами постійно ганявся сторож. Якось Назар знайшов там великий старовинний ключ. Не знаю, від яких дверей він був. Але Назар приніс його додому, неначе якийсь скарб. Ми ще тоді були під враженням від казки "Золотий ключик". Нам здавалося, чим більший ключ, тим він вагоміший.
Коли навчався в музичному училищі, найчастіше ходив вулицею Вірменською – по десять разів на день. І, звичайно, вулицею О. Кобилянської. Зараз вона зовсім інша.
– І якою вона вам більше подобається?
Д.: – Чесно кажучи, те, що було, подобається більше. Бо людина має звичку ідеалізувати минуле. Але те, що зараз, мені також дуже подобається. А певні недоробки я просто не помітив, бо не хотів цього помічати.
– Пригадуєте своїх домашніх тваринок у Чернівцях?
Н.: – У мене колись тут був улюблений собака породи "двортер’єр". Цього песика любив не лише я, він був улюбленцем усієї вулиці, усі з ним гралися. На жаль, він потрапив під авто.
– Ви би хотіли, щоб на алеї зірок була і ваша зірка?
Д.: – Коли місто відзначає своїх видатних земляків, це, звичайно, добре. Але я би не хотів, щоби десь закопували зірку, присвячену мені, і щоби по ній зверху ходили.
– Чи змінилося місто після ремонтних робіт?
Д.: – Дуже змінилося. І це приємно. Гадаю, з періоду свого заснування Чернівці ще не зазнавали такої реконструкції. Сподіватимемося, що таким гарним місто буде ще довго, і чернівчани, і гості міста зможуть ще багато років милуватися цією красою.
Галина МАРКІВ