«Я страждаю героїнями, але не люблю багатьох навколо них»

– Інколи мене просять: "Маріє, пише легше, бо багато болю!" Але я кажу, що в Україні є багато письменників, які пишуть легко і їхні книги губляться на книжкових полицях. А я пишу про життя, як воно є, – ділиться відома письменниця, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка Марія Матіос.
Як і "Солодка Даруся", нові повісті письменниці "Москалиця" та "Мама Маріца – дружина Христофора Колумба" вразили читачів драматичністю доль.
На запитання, чи хоче вона стати секс-символом сучасної української літератури, Марія іронічно відповідає: "Якщо би навіть мене призначили Бабою Ягою, то я би носила цей титул із гордістю. Лишень би це допомогло українській книзі прийти в наше суспільство". Кореспондент "МБ" поговорила з письменницею напередодні виходу нової книги "Москалиця" (реклама видання вже з’явилася на білбордах навіть у Чернівцях, – ред.).
– "Москалиця" – це ще одна трагічна жіноча історія?
– Саме так. Мені важко коментувати повість, бо вона дуже трагічна. Люди купують мою книгу, але не всі відразу здогадуються, що стоїть за назвою "Москалиця". Це як історія з хутряними шапками: зовні – хутро, а всередині – вовна. Так і моя книга – привітна обманка. Коли розгортаємо книгу, дізнаємося, про що торохтіло колесо життя і як у селах Буковини москалицями називали байстрюків, яких народжували від солдатів-загарбників. І люди по-різному реагували на народжених від солдата.
Що таке москалиця у моїй книзі? Це історія жінки, народженої 1915 року від загарбника. Я довела свою героїню фактично до 92 років, коли вона попрощалася з життям. Образ Москалиці дуже гарно показав, що відбувається сьогодні.
– Нестандартним є і дизайн книги.
– Із двох боків книги розпочинаються два оповідання. Форма книги абсолютно відповідає змісту. Книга перевернута, як наше життя. В оповіданнях усе стрімголов, але крутиться навколо однієї ідеї – кожна людина знає, що двічі жити не буде і повинна смакувати це життя!
Не завжди ми можемо осмислити те, що людині випадає у її житті… А інколи люди взагалі не можуть втручатися у приватне життя. Мені один чоловік сказав: "Ви не любите людей у своїй книзі!" Я відповіла, що страждаю драматичними героїнями, але не люблю багатьох людей, які навколо них.
– Маріца та Москалиця – це різні за характером героїні?
– Москалиця усе життя прожила розумом, а Маріца – серцем. Це дві реакції на дуже складні перипетії історії. А взагалі, "Мама Маріца – дружина Христофора Колумба – це історія материнської любові у час материнської безвиході. Гадаю, що письменник живе для того, щоби сказати про людину те, що вона сама про себе не наважується вимовити…
– У повістей – рекордний для країни тираж – 25 тисяч примірників…
– Мені приємно, що директор видавництва за свій рахунок провів рекламу книги. Люди дякували, що нарешті попри рекламу тютюну, горілки, голопупниць, народних безголосих артистів, Сердючок можна побачити і рекламу книги. Я сказала, що готова відмовитися від частини гонорару, лишень би на телебаченні згадували про українську книгу.
– Розкажіть про ваш вікенд у родині Степана Бандери.
– Його родина живе у Мюнхені. Зять Бандери працює у тому ж приміщенні й кабінеті, що і колись Бандера. Пан Андрій показав мені два родинні альбоми. Це справжній скарб. Чорно-білим фото – більше років, ніж зараз мені. Це зоровий літопис родини Степана Бандери. Ось він із дружиною. Ось із двома дітьми – Наталею й Андрієм. Цікаво є фотографія, на якій Бандера коле дрова… Бандера сміється… обнімає дітей…. Збирає гриби. Він не "зарізяка", не "колобарант", не "убійник", як про нього кажуть... Так, історія цієї родини ранить і лікує.
Валерія ЧОРНЕЙ