"А під "Шоколадний" підвалюють лади, форди і фіати, фіри і фіакри… Віті ми і Юри, ми стоїмо і куримо…", – старенький вірш Віктора Неборака відразу розвеселив чернівецьку публіку, яка зібралася на творчий вечір поетичного гурту "Бу-Ба-Бу". У Чернівцях відомі письменники разом виступили вперше! Олександр Ірванець потішив віршем про гривню, Юрій Андрухович прочитав передсмертний монолог ката з Ніжина та листи з Москви до українського друга, а Віктор Неборак згадував коханок: "… Баба стогне, кава стигне".
– Приїхали до Чернівців на запрошення Олександра Бойченка, – зауважив Віктор НЕБОРАК. – Ми щасливі тут почитати вірші. Окрім того, привезли нову книгу "Бу-Ба-Бу. Вибране". Що змінилося у нашому колективі за стільки років? Коли зустрілися з Олександром нам було по 24 роки, а Юрі – 25. Тепер нам трошки більше – по 47, 48 і дехто готується стати дідусем. Але якщо би ми не змінювалися, це було би дуже сумно..."
– "Бу-Ба-Бу" – це наша молодість. То було кльово, що ми всі познайомилися, – пригадує Олександр ІРВАНЕЦЬ. – Я зустрів двох, не гірших за себе, поетів (сміється – ред.).
На прохання залу прозвучали відомі рядки з вірша Віктора Неборака: "По Академічній усіма поміченій, Віті ми і Юри, ми шпацируємо, а на зустріч із голочки Галечки і Олечки… Дудочки, панама володіють нами... Нами вже помічена найгарніша дівчина. Ти, смішний до відчаю, промовляєш ввічливо: "Ви така чорнява, як турецька кава"…
– Нам приємно читати вірші, які звучали ще під час нашого першого концерту в грудні 1987 року в Київському Молодому театрі, – каже Юрій АНДРУХОВИЧ. – Сьогодні мені захотілося згадати вірші, пов’язані з історичними персонажами. Зокрема був такий історичний тип Павло Мацапура. Він навіть згадується в "Енеїді" Котляревського. Це був полковий кат у містечку Ніжин Чернігівської губернії. Він виконував смертні вироки і стратив багато людей. Але паралельно він займався злочинними промислами: торгував наркотиками, людьми. А впіймали його – згідно з історичними документами – за "едение человеческого мяса и прочие богомерзкие злодеяния"… У вірші "Павло Мацапура злочинець" я уявив собі, яким має бути його передсмертний діалог.
– Є й інший напівісторичний персонаж – Самійло Немирич! Він приїхав до Львова на початку XVII століття. Це був обдарований молодий чоловік! Він прославився тим, що… нікому в місті не давав спокою. Він усіх грабував, нападав на сусідів, руйнував їхні помістя. Але усе йому прощалося, бо він був шалено гарний, збирав у своєму домі музикантів, філософів. Однак йому не пробачили, коли він у Львові, на Площі Ринок перед ратушею згвалтував жінку, яка продавала пляцки… Його нарешті засудили на рік і шість тижнів вежі. І сидячи там, він промовляє: "Вчора був ти герой, зодягався у плащ, їздив кіньми і саньми, співав, пиячив. Нині, сівши у вежу, ридай, згвалтувавши дівча, що розносило пляцки…"
Валерія ЧОРНЕЙ
