«Це фото сильних людей, які перетворюють жах на жарт»

Донбаські шахтарі у копанках. Чорні фуфайки, чорне обличчя, чорні руки – лише світяться очі та зуби. Жінка посеред величезного сміттєзвалища з лопатою в руках… 23 вересня у галереї "TRAFIK" культурно-мистецького центру "Українська книга" вперше у Чернівцях відкрилася виставка українського фотографа Олександра Чекменьова. До експозиції увійшли 20 чорно-білих фотографій зі знаменитої серії "Донбас". На фотографіях – людські долі, історії, справжнє життя. "Він показав сильних людей, які безнадійність перетворюють на іронію, а жах на жарт", – відгукуються відвідувачі виставки.
– Щоби зняти серію фотографій "Донбас", треба було насправді відчути життя шахтарів. Пригадую свій перший спуск у шахту, – каже Олександр Чекменьов. – Це була діра – так на Донбасі називають самокопні шахти. Вона знаходилася на краю поселеня шахтарів. Навколо цієї дірки лежало підготовлене для продажу вугілля. Із-під землі з’являлися люди у чорному одязі та касках, висипали вугілля і знову зникали під землею.
Фотограф зізнається, що весь день ходить, як на полюванні, шукає деталі, сюжети. А коли закінчується день, приходить саме той кадр, якого він так чекав.
Особливо відвідувачів зацікавило фото покинутого полігону в Луганській області.
– Я жив деякий час на цьому полігоні з невеличким поселенням, – розповів Олександр. – Це колишній полігон, який закрили ще в радянський час. Я бачив, як жінки і діти збирали осколки, метал, а чоловіки – снаряди. Був і нещасний випадок – померли дві людини, які хотіли у домашніх умовах розібрати авіаційну бомбу. Щоби потрапити у це поселення, довелося просити, щоби за мене замовили слово. Тут були чоловіки, у яких декілька ходок до табору. Вони відразу попередили: "Ти знімеш і прокинешся знаменитим, а ціле поселення..?Нас тут більше не буде, нам не буде з чого виживати". Мене попередили, щоби не публікував знімки впродовж одного року. Тож я жив із ними, знімав життя, в якому виживають із продажу брухту. Фотографував, як вони нелегально збирали залишки знешкодженої зброї. Я чекав два роки і лише коли полігон закрили, опублікував фото.
– Пригадую ще одну зйомку, коли фото були небажані, адже я бачив перед собою незаконний бізнес колективу із 70-ти осіб. Мені довелося не один день вписуватися у цю компанію. Спочатку мусив просто пожити серед них. А для початку діалогу мав випити самогону. Також копав у шахті на глибині 37-ми метрів, носив мішки з вугіллям. Там 18-річні дівчата йшли з кайлом у забій.
Якось їхав на вокзал і по дорозі побачив на звалищі людей. Там вони збирали метал і продавали його, щоби вижити. Я зупинився і віддав цим людям усе, що мав. Представився працівником служби соціальної допомоги. Почав знімати. Вони не протестували, навпаки, – були вдячні, що про них дізнаються і покажуть їхнє життя.
Валерія Чорней