Незважаючи на холод, Літній театр був заповнений глядачами. Гітар на сцені – аж сім. Під час концерту Дідюля по черзі грав на кожній із них. Він не розмовляв із залом, лише після композицій кланявся. А коли підійшла глядачка з квітами, припинив грати і поцілувати її. Після концерту глядачі запрошували Дідюлю "на біс", але він не вийшов. Кореспонденту "МБ" вдалося поспілкуватися з артистом.
– Ви раніше бували у Чернівцях?
– У Чернівцях я не вперше, це вже другий мій концерт у цьому чудовому місті. Мені тут подобається, тут люблять, чекають, ми з радістю приїжджаємо. Тому наша дружба з Чернівцями міцніє з року в рік. На жаль, можливості прогулятися містом не було, бо дуже щільний графік. Усе ж коли проїздом дивлюся на Чернівці, бачу, що місця гарні, цікаві.
– Коли у вас з’явилася перша гітара?
– Першу гітару мені подарувала мама у п’ять років. З того часу я почав експериментувати зі звуком: ставив на гітару звукознімач, підключав інструмент до саморобного підсилювача. А далі – навчання у професійних гітаристів, виступи.
– Що ви придбали за свій перший гонорар?
– Вже й не пам’ятаю, але це точно було щось пов’язане з музикою. В музику я закоханий. Це мій стиль життя, мені дуже подобається займатися звуком, створювати нові мелодії.
– Чому вирішили переїхати з Білорусі до Москви?
– У Москві більше можливостей для самореалізації, більше студій, однодумців, врешті, грошей. Коли переїхав до Москви, спочатку грав на вулиці. Так багато хто робить, це дуже хороша практика.
– У фільмах "Дім дурнів" та "Гарячий лід" ви справді грали самого себе?
– Так, тому грати було дуже легко, зовсім не потрібно напружуватися і щось із себе корчити. Просто живеш власним життям.
– Не хочете стати кіноактором?
– Мені вистачає акторства на сцені. Сцена – це моя територія, комфортний майданчик, тут я актор "ще той", музикант, роблю все, що мені заманеться.
– Як би ви себе описали?
– Дідюля – людина, яка радіє життю. Загалом я дуже простий. Якщо на шляху мені трапляються нормальні люди, які виконують свої обов’язки, зі мною дуже легко і комфортно працювати. Якщо ж виникають всілякі дурні ситуації, звичайно, тоді зі мною складно. Я починаю дратуватися, врешті зриваюся.
– Що ви слухаєте, коли відпочиваєте?
– Під час відпочинку я не слухаю музику, бо й так багато нею займаюся. Шум водоспаду, прибою, вітру, листя, співи пташок – ось найблагодатніший звук, який мене п’янить.
– Чому ви не спілкуєтеся з публікою під час виступу?
– Я спілкуюся – за допомогою музики, жестів. Цього цілком достатньо, щоби все розповісти. Музикою все сказано і ще щось говорити – зайве. У кожної людини під звуки музики народжуються свої образи. Для чого руйнувати ті чудові замки? Музика сильніша слів.
Галина МАРКІВ
