Наша вчителька переклала португальцям “Собаче серце” Булгакова

Лариса Постевка викладала в Станівецькій школі Глибоцького району російську мову й літературу. Роботу свою любила. Та коли у середині 90-их замість зарплати почали видавати горілку, а в сім’ї було двоє дітей, 1999 року поїхала до Португалії. Там уже працював чоловік Лариси. 2001 року приїхала додому і забрала із собою дітей.
“Незабаром розпочну переклад “Доктора Живаго”
– Спочатку було важко – розповідає Лариса Іванівна. – Мови не знала, роботи не було, працювала в ресторані. Згодом почала викладати російську мову в приватних школах. Незабаром роботу в ресторані покинула і повністю занялася викладацькою роботою. Португальці хочуть вивчати російську мову. Довелося скласти іспит на знання португальської мови й отримати сертифікат.
– Згодом в одному з університетів відкрили факультет маркетингу і потрібно було викладача російської мови, – продовжує жінка. – Спочатку було страшно,бо досі робила переклади технічні, юридичних документів, а література – то більш складно.
А 2004 року взяла участь у конкурсі перекладу з російської мови на португальську. Переклала частину оповідання Івана Буніна “Легкое дыхание” і виграла конкурс. Потім мене запросили перекладати. Довелося багато працювати, вдосконалювати португальську мову, бо переклад літературного твору – складніший перекладу документів.
Взялася перекласти “Собаче серце” Михайла Булгакова. Працювала над перекладом два місяці. Вдень – на роботі, а вечорами перекладала. Видавництво згодом надрукувало книгу. Португальці люблять читати російську класику: Достоєвського, Толстого, Чехова, Набокова. Незабаром повертаюся до Португалії і розпочну переклад “Доктора Живаго” Бориса Пастернака.
“Зарплата дозволяє забезпечити гідне життя”
– У Португалії зими немає і ми дуже сумуємо за снігом. Житло дороге, але зарплата дозволяє забезпечити гідне життя, – продовжує жінка. – Житло ми маємо своє. На харчування витрачаємо приблизно 700 євро в місяць. Португальська кухня досить різноманітна. Але продукти купуємо в російських магазинах, бо перевагу віддаємо нашій національній кухні. Ціни на продукти майже такі, як і в нас, а на деякі навіть дешевші – на рис, олію, м’ясо.
У вихідні виїжджаємо на природу. Ліси перебувають у приватній власності, і немає такого, як у нас, заїхав куди хотів. Для відпочинку є спеціальні місця “бунгало”.
У сім’ї Постевок двоє дітей: син Валентин закінчив школу, вступав до університету, але не набрав необхідних балів, рік працюватиме, а потім ще вступати. Дочка Аліна закінчила дев’ятий клас. Вона займається танцями і на конкурсі в Ліверпулі посіла одне з призових місць. “Вступ до португальських вузів – суворо по знаннях, жодних блатів немає, – зауважує Лариса. – Вузи є державні і платні, але під час прийняття на роботу перевагу надають державним”.
Петро Кирстюк