Твір “Тартак” польського письменника Даніеля Одії – це реалістична історія про життя людей на півночі Польщі. Даніеля Одію називають одним із найперспективніших молодих прозаїків країни і “Тартак” є яскравим підтвердженням. Днями прозаїк побував у Чернівцях, де зустрівся із шанувальниками.
“У спадок від комуністичного режиму полякам залишилася абревіатура PGR – щось на зразок нашого колгоспу чи радгоспу. Таких пегеерів у нинішній Польщі, звичайно, вже немає, але депресивні постпегеерівські села з недоруйнованими багатоквартирними коробками – є. Тут життя зупинилося у всій своїй потворності і безвиході. Злидні, безробіття, нудьга, від яких може лише відволікти безпробудна пиятика…”, – каже Одія.
“Я не полюю на літературні премії”
Події роману Даніеля розгортаються в одному з таких безнадійних сіл, перед жителями якого щодня відкриваються дві головні можливості: заробити кілька злотих на тартаку (лісопилці) Йозефа Мислівського або пропити їх в “Обійсті” пані Маріолі...
Після виходу в світ “Тартаку” письменник потрапив до сімки фіналістів найпрестижнішої польської премії “NIKE”. “Якось подзвонив телефон, – каже Даніель Одія – Я відразу здогадався, що мені телефонують з приводу премії. Але саме в цей момент я чистив черевики свого сина і ця мить життя була набагато сильнішою, ніж радість від “NIKE”. Я не збираюся полювати за цією премією, я просто пишу…”
– У романі описано життя людей на півночі Польщі. Це землі, які до ІІ світової війни входили до складу Німеччини, – розповів польський письменник Даніель ОДІЯ. – Після війни із цих земель виселили понад 2,5 млн німців, натомість приїхали поляки з інших міст. Тут почали утворювати колгоспи. Люди із Варшави не дуже хочуть знати, що тут відбувається. Але я жив тут, спілкувався з людьми, бо я сам живу на півночі Польщі. Звісно, то не є буквальна правда мого життя, що тато був директором колгоспу, а мама доїла корови… Я просто деякий час жив у такому пегеерівському селищі. Я написав реалістичну історію, бо познайомився із цими людьми, розмовляв із ними щоденя.
“Пишу, щоби не кричати”
– Критика по-різному пише про цей роман, – підтримав розмову критик, літературознавець Олександр БОЙЧЕНКО. – Можна почути, що це “чорнуха”, брутальний твір, написаний ненормативною лексикою. Ну, правду пишуть, але, з іншого боку, цей роман наповнений мудрим гумором. Так, роман освітлений чорним гумором. Це роман-притча. Тут є багато символів, протилежних ліній. Святою родиною є сім'я головного персонажа Йозефа Мислівського, власника тартака, його дружини Марії та сина Кшиштофа. Сакральним центром є капличка Блакитної Мадонни – Мадонни з відбитою головою. Протилежним є образ тартаку – майже єдине в пегеері місце, де чоловік може заробити якусь копійку, щоби потім витратити її на горілку чи повію. Також бачимо протилежний образ Марії – проститутку Маріолю – власницю “Обійстя”, що є справжнім раєм посеред пегеерівського пекла…
– Мене часто запитують: “Ваші герої багато п’ють, бо їм сумно жити. А як ви боретеся із сумом?” А я відповідаю, що долаю свій сум написанням книг, – зауважив Даніель Одія. – Написання – це спосіб заспокоєння, ніби медитація чи молитва. Навіть, якщо у книжках є речі, яких я соромлюся, я все одно їх залишаю там.
Загалом, єдине завдання, яке я хочу добре виконати – це бути добрим батьком. За характером я – холерик і багато кричу. А томи пишу не лише для боротьби із сумом, але щоби і менше кричати.
Валерія Чорней
