“В Україні на музиці не заробиш…”

Раніше гурт “Пропала грамота” для того, щоби записати свій дебютний альбом “Цейво”, змушений був покинути Батьківщину та фізичною працею заробляти за кордоном. Тепер хлопці вже достатньо популярні і мають чимало прихильників. Про розвиток української музики “МБ ” розповів лідер “Пропалої грамоти” Павло НЕЧИТАЙЛО.
– Якщо би гурт “Пропала грамота” позиціонував себе як машина, то чим би ви були?
– Комбайном. Ті, хто бачив, як комбайн працює в полі, помітив, що ця машина іде “стіною” і в неї дуже швидко крутяться леза. Комбайн, перемолюючи пшеницю, створює унікальний грув.
– Олег Скрипка каже, що ви граєте “карпатський ф’южн”. Ви згідні з ним?
– Так, він має рацію. Якщо підійти до цього теоретично, то у наших піснях є змішання босанови, важких рокових речей, а також фольк.
– Ви виконуєте пісню з назвою “Довбуш”. Як би зреагував сам Олекса Довбуш на дану композицію?
– Хотілося би тішити себе сподіваннями, що гурт “Пропала грамота” сподобався би Довбушеві. Сама пісня “Довбуш” – це швидкий і “скажений” гуцульський танець, зіграний нестандартно. Якщо ж брати до уваги історичні мірки, то ментальність людей ХVIII ст. дуже відрізнялася від сьогоденної. Тому, важко спрогнозувати, чи сподобалася би наша композиція Олексі Довбушу. Але моїй бабусі ця пісня не сподобалася б.
– Що ви можете змінити в етнічній структурі українських гуртів?
– Ми можемо “зламати” матрицю – використання уже зіграних кимось рифів і написання на них українських текстів. Мелодії побутують “в повітрі” і музику можна грати по-різному. Брати на себе якісь “просвітницькі” місії – дуже самонадіяно, тому що це – “Сідай, два!”. Якщо говорити про себе, ми прагнемо досконалості, хочемо навчитися професійно творити і грати. Між нами і Західною Європою зараз лежить величезна прірва: у нас хаотично будується шоу-бізнес, а, наприклад, у Польщі все далеко не так.
– Президент фестивалю “Уніж”, на якому ви днями виступали, створив цей фест із патріотичними цілями, хоча сам живе і заробляє гроші в Москві.
– Козаки завжди здобували гроші за кордоном: Сагайдачний - у Москві, Сірко – в Стамбулі. У цьому немає нічого поганого. А війна нашого часу – це бізнес. Він – просто воїн, який забирає гроші в чужої держави та вкладає їх у розвиток України.
– Коли лідер “ДДТ” Юрій Шевчук приїжджав до Чернівців, то сказав, що має антипатію до таких українських політиків, як Святослав Вакарчук. Мовляв, він працює політиком в Україні і заробляє на концертах в Росії.
– Безперечно, для того, щоби український гурт заробив собі грошей, йому потрібно тікати за кордон. Тому що існують гурти, які виступають на “корпоративах”, фестивалях та в клубах, але не мають масової популярності на різних ТБ-каналах і радіо. Ці гурти змушені грати за копійки. В Україні немає чіткої шоу-бізнесової структури і хоча би одного музвидавництва, яке би займалося “просуванням” не лише відвертого поп-року чи танцювальної поп-музики. Тому, коли гурт працює в альтернативному музичному напрямку, розраховувати на те, що із цього можна вижити, неможливо.
– Яким ви прогнозуєте майбутнє української музики?
– Усе піде за польським сценарієм. Ці реформи помічаються навіть зараз: цього літа відбулося більше фестивалів, ніж завжди. Збільшується кількість музичних видавництв. Якщо політика нам нічого не зіпсує, через 10 років якісна музика в нас процвітатиме.
– Назва вашого наступного альбому – “Гонор”. Чому обрали саме таку?
– Саме поняття “гонор”, як на мене, відображує риси подільської ментальності (гурт – з Кам’янця-Подільського, - ред.) Первісне значення цього слова дуже позитивне. Існує навіть язичницький бог Гонор – маленький хлопчина із списом та рогом достатку. І навіть англійське слово “honor” означає “честь”.
Микола КОБИЛЮК