Сіра залізна стіна неподалік Льодового майданчика перетворилася на яскраве полотно, вкрите графіті. Понад 20 вуличних художників із різних куточків України приїхали до Чернівців 20 серпня, щоби взяти участь у фестивалі графіті. Призи не передбачалися, але, за словами учасників, головне для них — сам процес і тусовка. Молодь малювала з ранку і до вечора. Учасники фестивалю зізналися, що їхні малюнки – це боротьба проти сірої буденності, заклик зробити своє життя цікавим та яскравим.
“Я – особистість! Я не граю у гральні автомати, не вживаю наркотики, не дивлюся беззмістовні кліпи...” - таке гасло майстрів вуличного художнього арту.
Більшість художників пояснили, щоби навчитися малювати, спершу потрібно експериментувати із нелегальним графіті, оскільки спеціальних місць для графіті в країні мало. Саме тому не кожен з учасників хотів називати свої прізвища. Не називали майстри графіті і свого прізвиська, оскільки ними підписують більшість своїх малюнків, інколи й незаконних. Був серед художників і хлопець, який малював у чорній масці. Митець ні з ким не розмовляв. Друзі кажуть, що він настільки захоплюється процесом малювання, що не зважає ні на що навколо.
“Графіті – це виклик життю”
- Займаюся графіті майже п’ять років, - каже 17-річний Юрій з Івано-Франківська. - Малювати вчився сам. Виходив на подвір’я будинку і розмальовував сіру стареньку стіну. Кожен художник малює у своєму стилі, різниця у тому, що графіті буває легальним та нелегальним. Я займаюся легальним графіті, оскільки в Івано-Франківську є багато стін, призначених для творчості вуличних художників.
Сьогодні малюю напис (за півгодини Юрій створив ефектні великі літери – ред.). Такий малюнок можна зробити і за три хвилини, це просто я насолоджуюся процесом. На фестивалі – головне спілкування. До речі, малювати їжджу всією Україною. Ось з Луцька відразу приїхав до Чернівців.
- Займаюся графіті рік. Вирішив малювати за компанію із друзями, зараз дуже захопився цим мистецтвом, - зізнався 20-річний Олександр з Чернівців. - Існують різні стилі графіті, наприклад Street art, бомбінг. Ми малюємо від простих написів до зображення людини у повний ріст. А визначення “бомбінг” походить від слова “бомбити”. Вночі молодь поспіхом робить на стіні елементарний малюнок, який складається із поєднання двох-трьох кольорів.
Також є графіті на потязі, на тролейбусі. Можна багато експериментувати - усе політ фантазії. І напис, і портрет несуть певний зміст. Хтось малює персонажів, тварин, хтось – карикатури, але всі хочуть показати свої переживання… Також художники малюють командами. У команді може бути різна кількість людей - від двох до десяти.
Графіті – це звичайна антисистема. Це можливість висловити свій протест. Люди скептично ставиться до малюнка, наче ми хулігани, яким немає чим зайнятися. Насправді ми протестуємо проти сірих буднів, нудьги, коли люди бездумно проживають своє життя. Ми проти сірого суспільства, яке заганяє нас у тісні рамки, змушує не жити, а просто існувати. Ми кидаємо виклик життю!
Ми раді такому культурному заходу. Ми спілкуємося, малюємо, обмінюємося ідеями. Це набагато краще, аніж хулігани на стінах будуть писати непристойні слова або вислови на кшталт “тут був Вася”. У цьому точно немає мистецтва.
“Малюнки на стіні – справжнє мистецтво”
На фестивалі хлопці обмінювалися досвідом, ідеями та записували адреси своїх колег з інших міст. Звучали поради технічного оформлення малюнка. Обговорювалися вже створені картини з професійної точки зору. У цій компанії одразу відчувався особливий стиль життя. Не тільки юнаки, а й дівчата - прихильниці настінного малюнку - ходили у яскравому вбранні з усілякими аксесуарами.
- Займаюся графіті шість років. Важко сказати, чому почав малювати, - зауважив чернівчанин Євген ГЕШКО. - Це захоплення ще зі школи, коли з друзями шукали спільні захоплення. Графіті - це можливість виявити себе і наголосити: “Я – є. Я не нудьгую вдома, не граю на гральних автоматах, не вживаю наркотики, не палю, не зловживаю алкоголем, не дивлюся беззмістовні кліпи на музичних каналах. Я не є суб’єктом споживання, я займаюся вуличним мистецтвом!”
Спершу тренувався малювати у звичайному зошиті, потім намагався перенести малюнок на стіну. Спершу треба обдумати малюнок, накреслити ескіз. Хтось захоплюється карикатурами, мультиплікаційними героями, а я експериментую з різними літерами. Пробував мінімалізм, проте потрібно мати художні навички, щоби намалювати портрет.
Без сумнівів, графіті - це також мистецтво. Хтось малює у студії, а хтось знаходить покинуті стіни і перетворює їх на полотно, вкрите вишуканим малюнком.
Хіба ж це не витвір мистецтва?
Востаннє масштабний фестиваль графіті відбувався у Чернівцях три роки тому. Тоді на вулиці Руській, 126 художники із Західної України розмалювали похмуру цегляну стіну
Валерія Чорней
