Ярослав КИРПУШКО,
директор Буковинського центру реконструкції та розвитку:
Усі кошти діляться на публічні та приватні. Там, де є публічні кошти, все має відбуватися прозоро. До них повинні мати вільний доступ ті, хто формує ці публічні кошти. Я починав би саме з цього. Якщо людина, яка сплачує ці кошти, побачить, що їх розкрадають, звісно, вона не захоче показувати й свої приватні доходи.
Благі наміри – всі разом будемо платити, а потім буде нам добре (лише невідомо кому, бо рівень корупції у нашій країні відомий всім) – не дадуть жодних результатів. Бо гасла про солідарність не підкріплені довірою. Тому тут послідовність перевернута догори дригом. Спочатку потрібно детально відпрацювати оприлюднення та облік публічних коштів: службовців, чиновників, депутатів, які самі обрали собі публічну роль, так само й державні та бюджетні кошти – там потренуємося, відпрацюємо механізм. Лише потім можна буде говорити, чи потрібно запроваджувати загальне декларування".
Петро НІКІФОРОВ,
декан економічного
факультету ЧНУ:
Плюси загального декларування можна знайти у тому, що можна побачити, хто скільки заробляє і скільки повинен сплачувати податків. Така система працює в усьому світі. Але треба враховувати українські реалії. Адже податки у нас сплачують одразу під час нарахування зарплат. Також треба змінювати ментальність наших людей: переконувати, що сплачувати податки – це нормально.
Ефект від поголовного декларування українців щодо легалізації тіньового ринку в сучасних умовах досить сумнівний. Якщо всі бачать, що державні кошти крадуть мільйонами, то свої кілька сотень, неофіційно зароблених, щоб прогодувати сім’ю, люди навряд чи одразу підуть показувати. Починати треба з великого і середнього бізнесу, який значною мірою уникає сплати податків. Економічний ефект від скорочення обсягів офшорних та інших тіньових схем вбачаю значно більшим".
