Світова криза – наслідок лихварства

Ярослав Волощук, архітектор

Не потрібно бути нобелівським лауреатом з економіки, щоб зрозуміти, що одна з найсуттєвіших причин світової кризи – переродження банків у лихварські структури. Якщо Богом стає нажива, а весь світ – лише засіб для неї, рано чи пізно цей фурункул мало прорвати. Культ споживання – це своєрідна фінансова піраміда. Варто лише втовкмачити, що головний сенс життя – це споживання благ. Після вживлення цього вірусу в мозок клієнт на гачку. Для задоволення своїх бажань він іде за кредитом у банк. Клерк банку має відсотки від кількості та сум залучених позичальників. Для того, щоб знаходити нові кошти для позичальників, потрібно заманити їх високими відсотками депозитів. Коло замкнулося. Але де у ньому виробництво, робочі місця? Їх немає, бо це все дуже довго. І настає момент, коли вільних коштів немає, кредити не повертаються, а піраміда розвалюється на очах. Банки виявляються надмірно роздутими повітряними кульками. Одні – не витримують і лопають, інші – ближчі до держави, помалу спускають дух.

Чи є у цьому лихварському бенкеті рятівне рішення? Звичайно, є, якщо банки з лихварів перетворяться на інвесторів. Через викуп акцій, пайову участь, повне володіння тим чи іншим бізнесом, через найм менеджменту для управління виробництвом. Цей процес тривалий та не такий прибутковий, як лихварство, але іншого немає. Лише розбудова ланцюжків виробників та споживачів – це мільйони робочих місць, а отже, і зростання внутрішніх ринків, раціонального споживання.
Та чи захочуть лихварі стати на цей шлях, покаже час.