Майданчик між залізничним вокзалом у Києві та станцією метро "Вокзальна" потрібно минати швидко. Забарилися, і миттєво біля вас зберуться десятки чоловіків. Всі вони шукають роботу. Це місце – одна із найпопулярніших неофіційних "бірж праці" в країні.
Неділя, ранок. Невисокий чоловік із пакетом пошепки запитує: "Яку роботу пропонуєте?" "Не пропоную, але хочу поговорити про роботу: яку шукаєте, як живете, скільки вдається заробити? Я журналіст".
Через мить навколо мене з’явився натовп чоловіків. Кожен цікавився: "Яка робота?" Втім, розмови не вийшло. Деякі чоловіки поводилися нахабно і грубо, від багатьох тхнуло алкоголем: "Йдемо вип’ємо, попрацюємо".
– Не зважайте. Просто тут жінки не пропонують роботу. Самі бачите, який тут контингент. Багато з них все зароблене пропиває. Подібна поведінка – для них норма, – розрядив ситуацію охайно вдягнений і гладко виголений чоловік віком 50 років, який назвався киянином Миколою.
Як виявилося, адекватних, вихованих та освічених людей тут достатньо. Чимало хто сам захотів поділитися думками про своє вокзальне життя.
Наших б’ютьТут, на "п’ятаку", серед роботодавців вважається, що це – найдешевша робоча сила. Вузькі спеціалісти сюди майже не приходять, здебільшого – різнороби, які можуть виконати будь-яку важку роботу.
Але й тут є мінімальний поріг, нижче якого ціну робочого дня не знижують. 150 гривень добових вважають низькою ціною, але більшість працює за ці кошти. "Западенців" тут не люблять, бо ті погоджуються працювати й за сто гривень, чим зумовлюють зниження ціни. За це наших б’ють.
– Заробити можна впродовж дня від 100 до 1000 гривень. Залежить від того, як домовитеся. Зазвичай спочатку дають аванс, а після виконаних робіт – решту. Або не дають. Так трапляється дуже часто, – розповідає чоловік, який назвався Олександром.
Чутки про журналіста з Чернівців швидко поширилися "п’ятаком". Тому Юрій із Кіцманя підійшов сам. Він розповів, що живе у Києві багато років, нині працює охоронцем одного зі столичних супермаркетів. Каже, що заробляє за місяць 6000 гривень. А у вільний час приходить сюди підзаробити. Кошти надсилає сім’ї.
– У Кіцмані росте 14-річна донька, яка живе з мамою. Гроші надсилаю їм. Зараз отримую третю вищу освіту, вчуся на менеджера. Ще маю фах хіміка та інженера-технолога, – сказав.
Сюди втікають від дітейОселяються заробітчани, як вдасться. Винайняти квартиру чи знайти одиноку жінку з житлом таланить небагатьом. Більшість живе гуртом. Наприклад, у київських хостелах мешкає по 20 людей мало не на 20 квадратах. Ліжка тут – двоповерхові. Але не скаржаться, кажуть, умови там хороші, є пральні машини, кухні. Господарі стежать за порядком. Якщо порушив порядок або влаштував бійку – виженуть.
Та значна частина людей, які шукають роботу на центральному залізничному вокзалі, тут і живе. По п’ять-вісім років сплять на вокзальних лавках, на теплотрасах, під міськими мостами. Коли тепло – проблем немає. А взимку важко. Хоча керівництво залізничного вокзалу має інструкції "контролювати й не пускати", на людей, які ночують на лавках на другому поверсі, не зважає.
Також неподалік вокзалу в пункті, який допомагає безхатченкам, безкоштовно один раз на день можна поїсти.
– Сам їв там, їда – непогана, можна їсти. Дають кашу, чай, може бути ковбаса. А у суботу церква роздає одяг, це також дуже допомагає. Одне слово, тут "собаче життя" – не інакше, – каже киянин Микола.
Чоловік раніше мав приватну фірму. Бізнес не втримав, каже, що набридло хабарі давати, всіх годувати. Тепер тут.
– Зазвичай обіцяють людям по 150 гривень за день. Це для різнороба, а робота спеціаліста – покрівельника, каменяра, плиточника – коштує більше – від 200 гривень. Можна заробити і більше – 500, 600 і навіть 1000 гривень за погодинну роботу. Але часто "кидають". Дуже часто. І раніше так було, але цього року просто масово.
За словами пана Миколи, "донецьких" тут більше, ніж мешканців із західних областей. Не тільки тому, що там більше населення. У східних регіонах також немає роботи, а зарплати – досить низькі. Ще є значна кількість киян та людей з околиць столиці.
"Кидають"
і свої, і чужіНайчастіше звідси наймають на будівництво. В будні на "п’ятаку" менше людей, у вихідні – більше. Бо більшість сподівається на тимчасовий заробіток. Швидше погоджуються на погодинну роботу, приходять і студенти, і люди, які мають роботу.
– Працюю в одній приватній фірмі, але неофіційно. У вільний від роботи час приходжу сюди, – каже Павло, який родом із Пирятина Полтавської області.
Вербують тут і закордонні роботодавці. Звідси можна потрапити на роботу в Білорусь, Росію, рідко у Чехію та Польщу. Але й звідти можна прийти пішки.
– Траплялося, з-за кордону люди добиралися без копійки. Розповідали, що і там "кидають".
Люди розповіли, що вітчизняні фірми дедалі частіше вдаються до шахрайства. За їхніми спостереженнями, пропонує легальну роботу орієнтовно одне підприємство з десяти.
– Навіть у Києві фірма "донецького", яка будує на Хрещатику, також не заплатила людям, – зазначив киянин Микола. – Як правило, спочатку дають аванс, щоб утримати людей. Цих грошей вистачає лише на харчі. А наприкінці роботи обіцяну решту не виплачують.
Відвертими стали без імен та диктофонаНаприкінці другої години бесіди чоловіки ставали більш відвертими. Вульгарність і хамство більше не демонстрували. Але відмовилися називати свої імена.
– Якось приїхали сюди люди з Єнакієвого (батьківщина президента, – авт.) наймати на роботу. Я погодився, – розповідає невисокий чоловік. – Поселили нас в халупки, які навіть житлом не можна назвати, дали по 200 гривень авансу. Ось так ми працювали два тижні. Зрештою, після того, як закінчили роботу, нам нічого не виплатили. Мені особисто заборгували п’ять тисяч гривень.
Тут набирають людей на роботу в шахти, обіцяють платити по шість тисяч. Приймають усіх без розбору та досвіду. Але ж там, у східних районах, також багато безробітних. Вони шукають роботу тут, але у ті копанки не лізуть. Чому? Бо там ніхто не гарантує безпеку. І місцеві це знають.
Згодом попросили вимкнути диктофон.
– Ви точно вимкнули диктофон, покажіть. А телефон не записує? – перевірив 45-60 річний чоловік. – А тепер я можу розповісти, що будівельники, які на "кіотські" гроші збудували школи в Обухові, "кинули" п’ять наших бригад. Натомість обурені робітники побили вікна, а нещодавно, за кілька днів до початку навчального року, підпалили одну школу. Звісно, це дуже погано, бо це школа, де діти мали вчитися. Але так поводитися зі своїми земляками – це вже дуже велике нахабство.
Тут є й офіційні працедавціВисокий брюнет у недешевому костюмі з чорним портфелем підійшов сам. Євген Вікторович (прізвище не назвав) виявися фахівцем із підбору кадрів будівельної організації – підрядника ТОВ "Діпі інженерін". Приїхав у Київ у справах із міста Горлівка Донецької області. На "п’ятаку" більше з цікавості, хоча його фірма шукає працівників.
– Нам потрібні штукатури, плиточники. Наші працівники отримують по-різному. Можна заробити за місяць 6 і 8 тисяч гривень. Але є штрафи. Оскільки на заводі воєнізована охорона, вхід на територію – за перепустками. Найбільша вимога до працівників – не пиячити. За крадіжку – штраф 500 гривень, за пияцтво – 10 тисяч.
Кадровик розповів, що шукають працівників у всій Україні.
– Нам потрібні люди, які хочуть працювати. Причому не на тиждень-два, як тут чекають, а хоча би на півроку. Наприклад, були люди з Харкова, які за місяць заробили 3000 гривень, пропили їх і поїхали. А з Луганська отримали по 5-6 тисяч. Інші двоє луганчан приїхали до нас, попрацювали три дні, отримали аванс, і більше їх ми не бачили. Вони всі гроші пропили і поїхали додому ні з чим. Таких заробітчан теж багато, – пояснює Євген. – У нас ніхто не забороняє після трудового тижня випити пива, є ставочок, можна порибалити. Але в суботу та неділю повинні відновити сили і в понеділок – як огірок.
За бесідами стрілка годинника перетнула полудень. На майданчику час від часу чоловіки гуртувалися тісним колом і розходилися. Їм пропонували роботу. Згодом біля вокзалу людей помітно поменшало. Але ті, хто залишився, кажуть, що до кінця дня мають шанс отримати декілька сотень гривень.
Та декому робота вже була нецікава – нетверезий чоловік заснув на бетонних сходах метро.
Ліна НАГІРНЯК
13-09-2013, 16:52
0
3 820
