У Перебиківцях на Хотинщині – овочева "спека". Уже зранку на полях збирають помідори, перець, капусту, баклажани вантажать у буси і везуть на ринки – до Чернівців, Хотина, Кам’янця-Подільського.

Цього року врожай вдався на славу. Та є інша проблема – збувати ніде.

В овочевій столиці Буковини побували кореспонденти "МБ".

У кожному дворі по два-три автомобілі

До Перебиківців приїжджають отоварюватися споживачі не тільки з усієї України, а й з Росії, Румунії, Молдови та Польщі. Завдяки овочам мешканці села стали на ноги: живуть у добротних будинках з усіма зручностями, у кожному дворі два-три авто. Чимало газдів використовують працю найманих робітників, адже самим потрібно займатися реалізацією вирощеного. Вражають не лише чисті плантації, а й підбір насіння, густота насаджень та планомірність дозрівання помідорів чи перцю. Біля кожної ділянки є саморобні чималі басейни для води, якою зрошують землю під час посушливих днів.

- Маємо майже чотири гектари ріллі, – розповідає Альона Чуплак. – Вирощуємо помідори, перець, капусту, зокрема і пекінську. Вирощене продаємо на різних ринках. Сподівалися, що матимемо непоганий заробіток, однак цього не сталося. Днями помідори ледве піднялися до двох гривень за кілограм. Перець вартує три-чотири гривні, капуста – 50 копійок, тоді як торік вона вартувала три гривні. Ринки завалені овочевою продукцією. Відчувається перевиробництво, тому й ціни знизилися. Скажімо, до нас на Буковину цього року багато овочів завозять із південних областей, наприклад, із Херсонщини. А збуту немає. Ми контактуємо з польськими фермерами, які займаються овочівництвом. Вони розповідають, що у них проблем із збутом немає: що не продали на ринку, можна реалізувати переробним підприємствам. У нас же консервні плодоовочеві підприємства давно припинили функціонувати. Тому й варимося у власному соку. Ми могли би кооперуватися, однак без державної фінансової підтримки побудувати сучасний переробний завод проблематично. Зрештою, потрібні ще й відповідні сховища для зберігання вирощеної продукції. У нас дехто має такі приміщення, але їх замало. У комплексі виходить так, що дехто починає задумуватися над тим, щоби змінити спеціалізацію: вирощуватимуть ті культури, які завжди дають прибуток, зокрема пекінську чи ранню капусту.

Виростили, а переробити ніде

- Раніше ми свою продукцію здавали переробним заводам – у Новоселицю та Бережани на Тернопільщині, – каже підприємець Людмила Лук’яник. – Однак переробники "нагріли" нас щонайменше на 100 тисяч гривень. Швидше за все, цих грошей нам не повернути. Нині ж переробних підприємств немає, а на ринках ціни на овочі знизилися. Затрати ж на вирощування овочів чималі: скажімо, тонна нітроамофоски вартує майже п’ять тисяч гривень. Робітникові за день потрібно заплатити 100 гривень. Додайте сюди ще оранку та інший обробіток плюс засоби захисту рослин, вартість насіння й пального й набігає кругленька сума. Непоганий заробіток був лише на ранній капусті, з середньої – одні збитки. Тому чимало господарів угіддя з капустою передискували. А ми з чоловіком нині вирощуємо лише суницю та пекінську капусту, щоби не бути в програші. (В. Гринюк)