Картопля з Єгипту, помідори з Туреччини, капуста з Македонії, цибуля, морква з Польщі. Цього року імпорт овочів збільшився вдвічі. Буковина, як і вся Україна, не може себе забезпечити овочами цілорічно.

В управлінні агропромислового розвитку ОДА визнають, що нині область залежна від завізних овочів від зими до літа.
Місцеві овочі та ягоди на ринках міста з’явилися лише днями.

– Нині на ринку вся сільськогосподарська продукція наша. З-за кордону тільки екзотичні фрукти, – запевняє Дмитро ГЛАДКИЙ, завідувач лабораторії ветсанекспертизи №1 ринку "Центральний".

Продавці перелічують: картопля і капуста переважно із Закарпаття, огірки та помідори – із Тернопільщини та Прикарпаття. А ось буряку та моркви більше із сусідніх сіл. Принаймні вже не з Македонії чи Єгипту. Тепер на запитання, чи помідори наші, продавці навіть ображаються. "А ви що, хочете імпортних? Вони хоч і гарні, але порожні всередині, їх не порівняти з нашими". Хоча навесні дехто дописував на ціннику турецьких помідорів чи єгипетської картоплі "наші" або "українські".

Селяни привозять
на ринок тільки ягоди

Пані Марія з Хотинщини привезла кілька кілограмів суниці на ринок "Центральний". Каже, що приїжджає до Чернівців приблизно через день. Окрім суниці, привозить й полуницю. А ось овочі на продаж не вирощує. "Невигідно, скільки бензину треба, щоби то возити, – пояснює. – То бізнесмени вирощують на продаж, чимось там кроплять, і в них усе росте…"

Нашу розмову перериває крик продавця-перекупника, перед столом якого зупинилася жінка зі своїм врожаєм. Пані Марія забирає свою сумку і йде в інший кінець ринку.

Більшість продавців на ринку – перекупники. Тих, хто привіз із села продукцію, – небагато. І ті здебільшого з ягодами. Півлітровий пластиковий стаканчик суниці коштує 15 гривень. Овочів минулорічних не залишилося, нових – ще немає.

– Звичайно, продаючи суницю, можна отримати швидше і більший прибуток, ніж від картоплі, – погоджується Петро ПЕРНАЙ, заступник начальника Головного управління агропромислового розвитку ОДА. – Хоча я не сказав би, що приватний сектор не хоче займатися вирощуванням овочів на продаж. Нині є спеціалізація по районах щодо виробництва певного виду продукції. Наприклад, у Перебиківцях Хотинського району люди займаються на 100 відсотків овочами, у Вашківцях і Грубному Сокирянського району – полуницею тощо …

Люди розпродають овочі до настання морозів

Хоча в нашій області цілі села займаються вирощуванням тих чи інших овочів, буковинську капусту чи помідори ми не їли від зими. В управлінні агропромислового розвитку пояснюють: вирощують овочі тільки в приватному секторі. При цьому в приватників немає умов для зберігання кількох тонн врожаю до весни. Люди розпродують овочі до настання морозів. Тому і бачимо на прилавках навесні завезені овочі.

– Із 11,5 тисячі гектарів, які засівають в області, менше відсотка овочів вирощують у сільгосппідприємствах. А 99,5 відсотка вирощують у приватному секторі, – наводить цифри Петро Пернай. – Так, на жаль, склалося після проведеної 1990 року реформи. Земля була розпайована, а матеріальна база і фахівці спеціалізованих підприємств – втрачені. Щоби виживати, всі перейшли в приватний сектор.
Проте посадовець налаштований оптимістично: цього року в області більше посадили і картоплі, і інших овочів саме сільгосппідприємства: "Гадаю, найближчим часом ситуація змінюватиметься. Тим більше, є різні проекти, напрацювання".

Міністру боляче дивитися на імпорт. А їсти?

Завізні овочі їдять не тільки буковинці. У квітні цього року імпорт овочів збільшився удвічі – до понад 40 тисяч тонн, порівняно з аналогічним місяцем минулого року.

Міністр аграрної політики Микола ПРИСЯЖНЮК на всіх прес-конференціях виступає за зменшення імпорту тих овочів, які українські аграрії можуть вирощувати самі. "Для мене як міністра дуже боляче розуміти, що український споживач із кожним роком звикає до імпортованих овочів і фруктів", – заявляв міністр ще на початку весни.

А тим часом українці купували для борщу імпортні овочі. Нездатність зберегти продукцію та з мінімальними втратами доставити до споживача – це основні причини, які призвели до того, що овочі стали неконкурентними на власному ж ринку.

План "першочергових заходів із розвитку виробництва картоплі та овочів" Кабмін затвердив… 18 травня. Очевидно, із далекою перспективою. Тут і розробка регіональних програм, і сприяння кооперативам із виробництва, заготівлі й зберігання овочів, і допомога пільговими кредитами, і залучення інвестицій... "Кабмін хоче, щоби овочі та фрукти власного виробництва потіснили заморські", – акцентує прес-служба уряду.

Селяни й споживачі цього також хочуть. Але поки що чимало селян відмовляються вирощувати овочі на продаж. Із застарілими методами роботи неможливістю зберегти врожай, вони вже не можуть конкурувати з імпортом. А спеціалізованих сільгосппідприємств майже немає. І завозити овочі "борщового набору" із Польщі чи Туреччини просто стає дешевше.
Марина Карасьова

"Вирощувати овочі невигідно"

Роман СЛАСТЕН,
експерт аграрних ринків Українського клубу
аграрного бізнесу:

Вирощувати овочі в нас навряд чи дешевше, ніж імпортувати. Оскільки в Україні цим займаються переважно селяни, а не сільськогосподарські підприємства. А у селян продуктивність праці, врожайність та інші показники на дуже низькому рівні. І вони розуміють, що вкладати гроші у виробництво, щоби потім продавати цю продукцію, немає сенсу. Більшість селян вирощує продукцію для себе, а вже залишки реалізовує. Це також певна причина весняного дефіциту овочів і зростання цін. Нині, коли ціни на овочі досить суттєво зросли, сільгосппідприємства почали звертати увагу на овочевий сектор. Принаймні ті, хто цим займався, розширюють площі. Але говорити, що це суттєво вплине на ситуацію, навряд чи можна".

"Земля перестала бути джерелом добробуту"

Володимир ЗАСТАВА,
експерт Інституту Горшеніна:

Нині село – наче зона соціального відчуження. Селяни не сподіваються на владу. Вони не вірять, що проблеми, з якими вони стикаються щодня, можуть бути вирішені, вони змирилися з цим. Якщо говорити про основну емоцію, яка характеризує сучасне українське село, то це тотальна апатія. Чому так сталося? У сучасній Україні фермерів чи так званих куркулів, які вміли заробляти на землі, немає і найближчим часом не буде. Відбулися системні зміни на ментальному рівні. Земля у свідомості мешканців села перестала бути джерелом добробуту. Радше це джерело проблем і труднощів. Від будь-якого селянина можна почути: "А чи знаєте ви, як важко працювати на землі?" Тільки п’ята частина жителів села ставиться до землі як до товару і вважає, що, працюючи на ній, можна бути успішним і заможним".