На околиці Новоселиці знаходиться декілька штучних "грядок", які сконструйовані з дерев’яного настилу-підлоги, приблизно два метри шириною, двадцять – довжиною, півметра висотою. Тут вирощують червоних каліфорнійських черв’яків.
– У цій "лабораторії" знаходяться мільйони черв’яків, які роблять із гною та різних побутових відходів високоякісне добриво, здатне в декілька разів підвищувати урожайність наших полів, – розповідає Аурел Присакар, директор підприємства з виробництва добрива. – Ми не лише розводимо цих черв’яків, а й реалізовуємо їх керівникам аграрних підприємств, фермерам, населенню. Продаємо також біогумус – екологічно чисте органічне добриво, яке є продуктом переробки черв’яками гною великої рогатої худоби. Воно має вигляд грунтоподібної маси, схожої на чорнозем, із приємним запахом. З біогумусу виробляємо й такий комплексний препарат, як "БіоВіт", який складається із широкого спектру органічних і мінеральних речовин, корисних грунтових мікроорганізмів.
– Наскільки така продукція затребувана у районі?
– 2003 року райрада ухвалила "Програму відродження грунтів Новоселицького району на 2004-2010 роки". Поштовхом стало те, що через надмірну хімізацію землі відбулося значне зниження урожайності сільгоспкультур – на 30-34 відсотків. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми і є біологічний спосіб виробництва за допомогою органічного добрива. Упродовж декількох місяців можна з однієї тонни органічних відходів здобути до 600 кілограмів біогумусу. Виконання програми дозволяло позитивно вплинути на інтенсивність розвитку сільськогосподарських культур та на отримання максимально екологічних продуктів. Так, урожайність зернових, технічних та кормових культур збільшується на 30-50 відсотків, овочів та картоплі – на 55-80, фруктів та ягід – на 25-45 відсотків. А ще пришвидшення зростання продуктивності земель сягало 20-30 відсотків, що дозволяє здобути надлишок рослинної продукції вартістю 400 і більше гривень із кожного гектара. Тобто йдеться про технологію, використання якої суттєво вплинуло би на якість буковинських орних земель.
– Хто нині купує у вас ці біопрепарати й черв’яків?
– Селяни, дачники, фермери. Керівники великих агроформувань звертаються до нас лише тоді, коли добряче припече. Скажімо, торік вигоріла кукурудза через засуху, то щоб її врятувати, звернулися за препаратами до нас. Чому такі гарні овочі та зелень родять у господарствах мешканців Маршинців, Тарасівців та інших сіл? Бо вони давно зрозуміли урожайну силу наших препаратів та безпечність їхнього застосування. Мають продукцію й для себе, і на продаж. Однак особливу зацікавленість цією технологією виявляють іноземці. Скажімо, нещодавно у нас була делегація вчених та аграріїв з Литви, раніше – із Туреччини, Молдови, Росії, Румунії, Білорусі. А делегацію науковців та бізнесменів з Азербайджану очолював голова спілки підприємців цієї країни, який є близьким родичем їхнього президента. Тобто світ давно прагне споживати екологічно чисту продукцію.
– За біопрепаратами – майбутнє для відродження знищеної хімізацією землі, – вважає Павло Мельник, доктор біологічних наук, директор Української науково-дослідної станції карантину рослин. – Ці біоресурси давно використовуються у країнах Заходу. А в Україні важливість їх у відновленні й збільшенні родючості грунтів першими зрозуміли на Прикарпатті. Буковинці взяли приклад із сусідів і нині активно пропагують ці передові технології.
Василь Гринюк
