Обшарпані стіни з не надто пристойними написами, засмічений скверик, у якому вже немає третини лавочок, вулиця Йозефа Главки, вся у вибоїнах… Така "краса" зустрічає туристів біля центрального корпусу Чернівецького національного університету – віднедавна об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Біля пам’ятника Сидору Воробкевичу – не квіти
У скверику біля університету в невеличкому кіоску продають фаст-фуд, солодощі, соки та гарячі напої. Алкоголю та цигарок тут "не було й не буде", як гордо заявила продавець. Для студентів кіоск – знахідка. Адже під час перерв у їдальнях черги. А в кіоску можна поспіхом перекусити та ще й подихати свіжим повітрям у скверику.
Проте вигляд кіоску не надто гармоніює з архітектурним ансамблем резиденції. Він схожий на вагончик, який колись був білим, а зараз має пошарпано-сірий колір. Картину доповнюють "автографи" райтерів, які не пошкодували фарби.
У самому скверику – дерева, травичка. Та ось лавочок останніми роками поменшало. А ті, які залишилися, народ завзято ламає. А там, де потрібно сідати, кладе ноги.
І смітять також завзято. Напевно, до смітників дотягнутися важко.
– Сил наших не вистачає, – скаржиться продавець у кіоску Катерина Іванівна. – Двічі на день двірник прибирає територію скверу. І все одно до вечора – купи сміття.
А на доріжці біля пам’ятника Сидору Воробкевичу я наштовхнулася на купу екскрементів. Неподалік сиділи двоє жінок. "Мабуть, гидко на таке дивитися", – кажу їм. "Ми намагаємося не звертати увагу", – відповіли жінки.
Біля входу до скверика встановлено табличку з інформацією про університет та схемою скверика. Проте вона заіржавіла, тому інформації на ній майже не видно.
"Маємо з чим іти у ЮНЕСКО!"
Біля університету встановлено конструкцію із написом "філармонія", в якій мали б розміщувати афішу культурних заходів. Та вона просвічується наскрізь – у ній нічого немає. На розі вулиць Коцюбинського і Главки на стіні красується напис "Кобевко – губернатор". Ще далі – кольорове графіті. Розмальовані графіті і стіни резиденції на розі вулиць. Майже кожен будинок навпроти університету має "автограф" райтерів.
Вулиця Йозефа Главки – вся у вибоїнах.
А найбільш "мальовниче" місце біля університету – стіна, яка ховає від сторонніх очей університетський парк. Яких лише написів тут немає: зізнання в коханні ("Милинка, я тебя люблю, kiss my little baby"), непристойні написи на адресу міліції, сороміцькі малюнки і навіть філософські роздуми "Don’t worry – but memento mori"…
– Сфотографуйте ці стіни, маємо з чим іти в ЮНЕСКО! – підбадьорив мене перехожий.
Кілька блоків стіни пофарбовані в рожевий колір. Проте ближче до парку Федьковича стіни мають ще жалюгідніший вигляд. В одній частині стіни видніються заглибини.
– Їх хтось із хуліганів видовбав, – зауважує мешканка вулиці Главки Ольга, яка саме вийшла зі свого подвір’я. – Щоби зручніше було перелазити у парк. Вони ж, як понапиваються, всі туди лізуть. А хто розфарбовує стіни, ніяк не можу побачити. Це роблять пізно ввечері, очевидно. Вранці виходжу на подвір’я і милуюся новим "шедевром". А ця дорога! Коли мав приїхати Янукович, частину вулиці Коцюбинського відремонтували. Я думала, може, і нам залатають кілька ямок. Та навіщо – президент же сюди не ходить. Туристи сюди іноді заходять, хоч би їх посоромилися. Вони ж до таких жахливих доріг не звикли!
Проректор ЧНУ з навчально-організаційної роботи Іван ГРИГОРАЩУК вважає, що фасад огорожі – це не головне. Є важливіші справи.
– Торік ми викорчували дерева, які росли поблизу огорожі і своїм корінням руйнували її, – розповідає Іван Григоращук. – На це знадобилося багато коштів та зусиль. А зараз потрібно відновити викладені з каменю колодязі, щоби в них стікала вода і по жолобах витікала на вулицю крізь дірки, спеціально зроблені в огорожі. Бо поки що їй ніде збиратися, вона просочується в огорожу, руйнуючи її. А вже потім доводити до ладу фасад. Цього року на ці всі роботи ми заклали 300 тисяч гривень, але невідомо, чи цього вистачить. А більше виділити не можемо, бо є ще багато першочергових об’єктів, які потрібно завершити, наприклад, корпус №8 на вулиці Рівненській.
Для двох туристів екскурсію не проведуть
Помилуватися резиденцією та університетським парком постійно приїжджає багато туристів. Проте потрапити на територію, а тим більше, до парку, не так легко.
– Приїхавши до Чернівців, насамперед подався до вашої славної резиденції, – розповідає киянин Вадим БАЛИЦЬКИЙ. – Але біля огорожі мене зупинив охоронець і сказав, що потрібно дочекатися екскурсовода, зібрати групу таких же туристів, аж тоді вже можна буде пройти. Але я все-таки попросив охоронця, щоб він мене пропустив. Сторож впустив, але сказав, що для того, щоби потрапити на територію парку, потрібно буде дати кілька гривень ще одному охоронцеві. Зрештою я побачив усе, що хотів. Але не розумію, чому побачити резиденцію – така проблема. Навіщо її ховати від очей відвідувачів?
Кореспондент "МБ" також спробувала потрапити на територію університету. Охоронець, почувши, що я хочу подивитися на університет, сказав: "Ставайте отам і чекайте на екскурсію". Де "отам" – це я вже мала допитуватися перехожих.
Чекати на екскурсовода потрібно було біля воріт поряд із головним входом на територію. До мене приєдналися троє дівчат із Києва. Потім підійшла ще старша жінка з онукою: "Онука з Луцька, хочу показати їй університет". Це добре, що нас набралося шестеро. Бо, наприклад, як пояснив охоронець, для двох людей екскурсію не проведуть. Ми простояли під палючим сонцем 45 хвилин. Дівчата з Києва сумно жартували, що тут можна засмагнути і без поїздки на море. Почали фотографувати університет крізь грати огорожі. А потім не витримали і пішли у затінок. Через кілька хвилин у затінок сховалася і жінка з онукою. Я залишилася, щоб якщо підійде екскурсовод, бачив, що на нього чекають. Та екскурсовода все не було. Врешті, не витримавши, я пішла геть.
– Заходити на територію університету з екскурсоводом – це рішення ректорату, – пояснює Іван Григоращук. – Чому так, не знаю. За часів моєї юності ми вільно ходили університетським парком. Щоправда, зараз у людей інше ставлення до природи та архітектури… (Галина МАРКІВ)
