Мешканка села Онут, що на Заставнівщині, шестирічна Діанка Паліброда цього року вперше пішла до школи. Проте знайомитися з десятками однокласників та вливатися у колектив дівчинці не довелося: у її класі – лише троє учнів. Але все-таки Діанці подобається її тісна компанія, вона швидко потоваришувала з однокласниками – Маринкою та Іванком.
– У школі мені подобається, – каже дівчинка. – У мене хороші однокласники. Це нічого, що їх мало. Вчителька нас любить, ми її також.
"Вони вже мені, як рідні"
Таких, як учениця Онутського навчально-виховного комплексу Діана Паліброда, цього року вистачає. У декількох сільських школах – лише по двоє-троє першокласників, а в деяких закладах взагалі жодного учня першого класу. Зокрема без першокласників цьогоріч залишилися навчально-виховні комплекси сіл Брідок, Прилипче та Чорний Потік Заставнівського району. Лише один першокласник – у школі села Петраші Путильського району, двоє – у школі села Верхні Синівці Глибоцького району, троє – в Онутському навчально-виховному комплексі (Заставнівський район), загальноосвітньому навчальному закладі першого ступеня села Кальнівці Кіцманського району та школі села Ріпень Путильського району.
Кореспонденти "МБ" побували у кількох школах Заставнівського району, де мало або взагалі немає учнів перших класів.
У трьох першокласників Онутського навчально-виховного комплексу уроки опівдні вже закінчилися. Адже, оскільки дітей мало, вони навчаються за індивідуальною програмою – замість 20 у них лише 15 годин занять на тиждень. Тож кожен урок скорочений. Онутські першокласники навчаються у сусідньому зі школою приміщенні, де колись знаходився дитячий табір. У класі є все необхідне: меблі, обладнання, навіть фортепіано. Взимку тут, за словами техпрацівниці, "Ташкент", тобто гаряче. Адже працюють дві пічки та камін.
Вчителька початкових класів Антоніна РУСНАК каже, що для самих першокласників мала кількість учнів зручна тим, що кожному вчителька може приділити більше уваги. Проте самій вчительці, як вона зізналася, трохи сумно бачити замість кількох десятків дитячих облич лише три пари очей.
– Я проти малої кількості учнів у класі, – зауважує вчителька. – Коли на уроці 15 учнів, я почуваюся, як риба у воді. Але для дітей мала кількість учнів – це добре. Вони вже мені, як рідні. Якщо їм щось не вдається – допомагаю, можу їм приділити більше уваги. Та й учням між собою легше ладнати у такому малому колективі.
Антоніна Руснак працює у школі вже 40 років. Пригадує, що найбільше першокласників – аж 28 – було ще у 1970-х роках. Останніми ж роками їхня кількість почалася зменшуватися: спочатку було 15, потім 12, дев’ятеро, п’ятеро, четверо і ось тепер троє…
– Але наступного року в нас буде вже п’ятеро першокласників, – радіє директор Онутського навчально-виховного комплексу Людмила КРИВОХИЖА. – 2007 року при школі відкрили дошкільний заклад. Зараз у нас 16 дошкільнят. Загалом у школі – 41 учень. Найбільше учнів – восьмеро – у дев’ятому класі.
– Троє першокласників – це ще нормально, – вважає сільський голова Онута Дмитро БОЖИК. – Адже у селі спостерігається тенденція до зменшення кількості населення. Вже впродовж восьми років смертність перевищує народжуваність. Молодь покидає село. Бо роботи тут немає, а біля землі, якої достатньо, навіть не всі пенсіонери хочуть працювати. Є лише у селі Вікно цегельний завод, але там працюють переважно мешканці інших сіл. Офіційно у нашому селі 570 мешканців, але насправді кілька десятків із них виїхали за кордон на заробітки.
Якщо об’єднати школи, то куди подіти вчителів?
У навчально-виховному комплексі села Чорний Потік першокласників та дев’ятикласників цього року взагалі немає.
– Цьогоріч до першого класу мала піти одна учениця, але вона, дізнавшись, що буде у класі лише одна, пішла до школи на рік раніше, – розповідає директор школи Лідія БЕЗРУЧАК. – Що тут скажеш, у нас демографічна криза. У селі залишилися одні пенсіонери. Молодь уся виїжджає до міста. Цегельний завод – єдине підприємство, де є робота. У селі працює лише будинок культури, є один фельдшер і троє людей – у сільській раді. Школа у нас простора, розрахована на 192 учнів, а навчається у ній лише 35 школярів та 17 дошкільнят. Найбільше учнів – "аж" шестеро – у другому, третьому та п’ятому класах. Два класи навчаються за індивідуальним графіком. Це учні четвертого класу (тут усього троє дітей) та шостого (четверо учнів). Індивідуальний графік – це по п’ять годин на тиждень для учня молодших класів та вісім годин – для учня старшого класу. Намагаємося скорочувати програму за рахунок таких предметів, як музика, трудове навчання, малювання – замість години урок триває півгодини. Основні предмети не чіпаємо.
Лідія Іллівна зазначає, що першокласників не було лише один раз – дев’ять років тому. А в інші роки зазвичай було не менше п’яти першокласників.
– 2010 року ми випустили десятьох дев’ятикласників. Це найбільший наш клас. А ось цього року не прийняли жодної дитини. Але наступного року ситуація покращиться – до першого класу підуть четверо дітей, а через рік – п’ятеро.
Директор зізнається, що, як не дивно, чим менше дітей, тим вчителям складніше.
– Важко навчати 30 дітей, але важко навчати і лише п’ятьох, – вважає Лідія Безручак. – Бо завжди серед тридцяти учнів є основа – п’ятеро-десятеро дітей, які слухають вчителя, допомагають. А серед лише п’яти дітей ця основа не обов’язково може бути.
Все ж, хоча школа і не має багато учнів, директор проти об’єднання шкіл.
– Тоді виникне інша проблема: куди подіти вчителів, – каже пані Лідія. – Адже вони більше не матимуть куди влаштуватися.
Галина МАРКІВ
Коментар
Олександр ПАСКАР,
заступник начальника Головного управління освіти ОДА:
На цей навчальний рік школи вже сформовані. Тому навіть у школах із малою кількістю учнів жодних змін не буде. Якщо у класі менше п’яти учнів, їх переводять на індивідуальний графік навчання. Наша позиція – зберегти усі освітні приміщення і не віддавати їх нікуди. Єдине, що може бути, – реорганізація навчального закладу. Звісно, якщо у школі постійно мало учнів, треба вживати якихось заходів – швидше за все, об’єднувати її з іншою школою. Проте цього року змін уже не передбачається. Зрештою, ситуацію у районах вирішують районні управління освіти".
