Нестача жита стимулює пекарів бронювати площі під цю культуру у фермерів та оцінювати можливості імпорту. Чому так сталось та як це впливає на вартість хліба?
У сезоні 2024−2025 агровиробники недозбирали 50 тисяч тон жита для власних потреб та експортували 10 тис тон продукції. Однак навіть такі обсяги створили дефіцит, і вже в травні ціни на цю культуру перевищити вартість продовольчої пшениці. Чому жито повторює кейс гречки та чи споживатимуть українці хлібобулочні вироби з імпортного борошна — пише NV Бізнес.
Чому виник дефіцит
Ще в листопаді 2024 року заступник директора ННЦ Інститут аграрної економіки з наукової роботи, член-кореспондент НААН Олександр Нечипоренко попереджав, що жита не вистачатиме. За його підрахунками, у 2024 році аграрії загалом зібрали лише 221 тис. т цієї культури. Це на понад 50 тис. т не перекривало поточних потреб борошномелів та пекарів.
Для порівняння, в довоєнному 2021 році валовий збір жита сягав 593 тис. т.
За даними Мінагрополітики, на початок квітня експорт жита становив 10,8 тис. т, а на травень — перевершив 14 тис. т. Наче, не так багато, але при загальній нестачі жита ці обсяги виявилися чутливими. Минулого року через обстріли суттєво скоротили свої посіви аграрії на Чернігівщині. "Позиції постраждалої від агресії Чернігівщини через зменшення площі посівів утричі послабшали і склали лише 13,9% загального збору жита в Україні", — стверджував Нечипоренко.
Жито дорожче пшениці
Весною ситуація загострилася. Нестача жита вплинула на цінники виробників та трейдерів, які пропонують цю культуру борошномелам та пекарям.
За даними електронної зернової біржі GrainTrade, вартість жита в Україні значно перевищує ціни на пшеницю продовольчої групи другого класу. Наприклад, 9 травня компанія Агроустя пропонувала жито першого класу по ціні 15 500 грн за т на умовах EXW (самовивіз зі складу чи заводу). В той час, як пшениця другого класу продавалась на 53% дешевше — по 10 100 грн за тону.
Це призводить до значного перекосу ринку, адже житні сорти хліба на полицях дорожчі за пшеничні, хоча останні вважаються більш вишуканими. Наприклад, "білий" хліб продається на Київщині по в середньому 28−29 грн за шт, а житній відпускається по 40−42 грн за шт.
Ситуацію з житом президент Всеукраїнської асоціації пекарів Олександр Тараненко називає "катастрофічною". За його підрахунками перехідні залишки наразі - мінімальні. "Борошномели по крихтах знаходять жито, на якість вже ніхто не зважає. Дуже сподіваюсь, що ми дотягнемо до нового врожаю", — каже пан Тараненко.
Він згадує, що дефіцит жита в Україні спостерігається не вперше. Проте до великої війни долати його допомагала сировина з Білорусі. "Наразі покрити дефіцит ми можемо європейськими поставками. Але ціни в Європі дуже високі - близько 20 000 грн за тону борошна без врахування логістики та розмитнення. І це може значно підвищити вартість житніх сортів хліба для споживачів", — розповідає Тараненко.
Що роблять пекарі
Всеукраїнська асоціація пекарів зверталася до Мінагрополітики з проханням обмежити експорт жита. Проте цього не сталось. "Це не так просто зробити. Україні потрібна валюта, тому експорт не обмежується, — каже Тараненко. — З іншого боку, держава могла б стимулювати внутрішнє виробництво жита, проте на це немає коштів, адже левова частка доходів спрямовується на оборону. І виділяти кошти на створення запасів певних культур держава не має змоги. Тому розв'язання питання дефіциту лягає на наші плечі".
Хлібопекарі воліють обійтися без імпорту. Подорожчання житнього борошна майже вдвічі минулого року спонукає їх шукати варіанти, як зменшити собівартість та пригальмувати зростання цін для кінцевого споживача.
"В деяких випадках пекарі змінюють асортимент, зменшують вміст дефіцитного борошна в житньо-пшеничних сортах хліба. Випускають інший хліб, адже пропозиція невелика, тому мало виробників можуть забезпечити себе житнім борошном", — констатує президент Всеукраїнської асоціації пекарів.
Тараненко розповів NV Бізнес, що деякі хлібопекарні проводять переговори з аграріями, щоб ті засаджували певні площі жита під їхні потреби. "Іншого виходу немає, бо інакше сільгоспвиробникам не вигідно його сіяти. Відмовитись від жита ми не можемо, бо значна частина асортименту хлібобулочних виробів у пекарів — саме житньо-пшеничні", — пояснює Тараненко.
Такий хліб традиційно має попит в регіонах, близьких до півночі Україні. Мова йде про Волинську, Рівненську, Житомирську та Київську області. На цій території житньо-пшеничного хліба продається 30−40% від загального обсягу. Ближче до півдня більшим попит мають пшеничні сорти хліба. Тому потреба у житньо-пшеничному асортименті не перевищує 20−30%, помітили пекарі.
Аграріїв не цікавить жито
Дефіцит жита склався не лише через війну та скорочення площ в зоні бойових дій. Культура банально не виглядає привабливою для агробізнесу, розповідає NV Бізнес почесний президент Асоціації фермерів та приватних землевласників Микола Стрижак.
"Жито — низьковрожайне, його важче збирати. Вартість виробництва 1 тони жита вища майже вдвічі, ніж тони пшениці. Агровиробник вибере пшеницю з економічної думки", — розповідає він.
На його думку, аби розв'язувати проблему дефіциту жита, Аграрний фонд мав би створити державний резерв. "Потреба в житі становить десь 300 тисяч тонн на рік. Фонд має механізми, щоб стимулювати виробництво таких об'ємів. І це стосується не лише жита, а й продовольчої пшениці. Аби не мати дефіциту та великих стрибків цін на продукцію, яка становить продовольчу безпеку України, держава має зробити відповідні запаси та корегувати ситуацію на ринку", — каже Стрижак. За його словами, такий досвід Україна вже має - ще у 2022 році Аграрний фонд робив закупівлі. Але зараз держава не йде цим шляхом. Чому — експерти не мають чіткої відповіді.
На думку Стрижака, потреба в продовольчому зерні - не така велика. За його оцінками, наразі вона не перевищує 3 млн тон продовольчого зерна. Ці обсяги, вважає Стрижак, покривають потреби українців у хлібобулочних виробах, печиві тощо. З цього обсягу 1 млн тон мав би викупити Аграрний фонд. "Інакше матимемо ситуацію з браком вже продовольчого зерна — його вивезуть на експорт", — стверджує представник фермерів. І його слова вже знаходять підтвердження — борошномели та пекарі скаржаться на суттєве зниження пропозиції пшениці продовольчої якості.
Зникає і якісна пшениця
В Україні фіксують дефіцит пшениці другого класу. Директор Спілки Борошномели України Родіон Рибчинський розповів NV Бізнес, що повномасштабна війна дуже вплинула на ситуацію. Суттєво зменшилась частка традиційно якісної пшениці на ринку з Херсонської, Запорізької та Миколаївської областей. Традиційно "житні" Сумська, Чернігівська та Харківська області скоротили площі не лише під цією зерновою культурою, а в цілому.
Крім причин, пов’язаних з війною, на цю тенденцію впливають і суто економічні чинники. Агровиробники менше ресурсів вкладають у вирощування насіння, добрива та обробку посівів. Від цього страждає, в першу чергу, якість зерна, що обумовлює дефіцит саме пшениці другого класу, яка є основою помольних партій. Це, в свою чергу, сприяє зростанню цін як на зерно, так, і в подальшому, на борошно. Втім борошномели обмежені у ціноутворенні.
"Ми постійно знаходимось у диспаритеті між ціною, яку нам називають аграрії, та ціною, за якою борошно готові придбати хлібопекарні, — констатує Рибчинський. — Волатильність цін на хліб є дуже низькою, оскільки хлібозаводи близько 80−90% своєї продукції реалізують через торгівельні мережі. Вони, в свою чергу, вимагають не підвищувати вартість більше ніж на 5% протягом місяця, аби був стабільний збут".
Ці проблеми вплинули на пропозицію.
Якщо у 2020 році частка продовольчого зерна складала 57% в структурі загального врожаю пшениці, то в 2024 році — лише 27%, розповідає Тараненко. Продовольчою в Україні вважають пшеницю другого та третього класів. Сировини першого класу в наші країні немає, зазначають у Всеукраїнській асоціації пекарів. Вони вважають, що продовольчого зерна для переробки в борошно в Україні вже навіть не 27%, а 15−20% в загальному врожаї. І це ставить борошномелів та пекарів в незручне становище — через низьку пропозицію ціни на якісне зерно зростають.
Дисбаланс призводить до постійного скорочення запасів. "Якщо раніше наші підприємства мали двох-трьохмісячний запас, то зараз в кращому випадку він складає два-три тижні, а багато підприємств працюють фактично „з коліс“. А це не додає цінової стабільності ринку", — констатує Рибчинський.
Вже за два місяці з’явиться зерно врожаю 2025 року. "І це вселяє оптимізм, що, не дивлячись на труднощі, українськи споживачі будуть мати на столі запашний український хліб виготовлений саме з вітчизняного борошна", — сподівається Рибчинський.
У цій ситуації держава мала б виконати роль страховика, створивши резерв продовольчих сортів збіжжя, який можна було б продавати на внутрішньому ринок під час цінових піків. Проте Аграрний фонд, схоже, усунувся від цієї ролі. В Україні складаються умови, за яких житниця Європи може перетворитися на імпортера продовольчого зерна.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
