Зустрів колегу, який дорікнув мені, як міг в одній з статей про буковинський монастир написати, що той нагадує мені "колгоспи-мільйонери", а ченці, подекуди, – "ударників комуністичної праці". Скажу більше, десь в іншому місці я зауважив, що розкіш виїздів деяких отців подекуди нагадує мені розкіш "нових українців", сільських нуворишів, які щастя бачать в пишноті і сяянні, парканах та позолоті. Посперечалися трохи з колегою.
Не знаю чому, але маю наївне судження, що зміст має відповідати назві. Якщо людина називається священиком, то ми очікуємо від неї певної скромності, певної глибини, навіть мудрості і розуміння, а не красивих автомобілів, політичних промов і прайса (цінника) на послуги. Не будемо узагальнювати, але автомобілів, промов і прайсів вистачає. Пам’ятаю в якомусь архибідному російському містечку, де, як мені здалося, половина населення були жебраками, сяючий джип святого отця нагадував кращий виїзд олігарха Фірташа. Чого не вистачало, так це "мигалки". Така жертва Богу, однак, чомусь не допомагала. Навпаки, робила вбогість оточення помітною і кричущою.
Власне, про цей джип навіть спитав у однієї, дуже помітної у православному світі людини – о. Андрія Кураєва. Трохи роздратовано, але терпляче він відповів мені, що священики також люди, а дорогі авто навіть додають поваги до церкви. А, крім того, бувають дешеві джипи. Я це старанно зафіксував і надрукував. Аж поки на блозі Кураєва не побачив своє інтерв’ю, в якому він так розширив свою відповідь про священика на джипі, що воно перетворилося чи то у проповідь, чи то у оповідання. Взагалі-то це не дуже коректно, але... хотіла людина додати – додала. Напрошується тим не менш висновок – питання про джип не з простих. Хочеться їздити красиво. І виглядати при тому... красиво. Невпевнений, однак, що у Європі священики шокують прихожан красою своїх автомобілів. І в такий спосіб підвищують повагу до церкви, набувають "статусності" Здається, це суто наше...
Але, власне, хотілося б сказати про інші висновки. Невтішні. У нас був час усвідомити, що комуністи у нас – не комуністи, демократи – не демократи, патріоти – не патріоти, і навіть сантехніки – не завжди сантехніки. Так думаю, священики і ченці не уникли загальної для країни долі. Як тоді зберегти наївність? Переконання, що зміст має відповідати назві.
