Оце, понімаєте, розголос. Маю на увазі, звичайно, "Записки українського самашедшого" Ліни Костенко. Точніше, не так "Записки", як презентаційний тур містами України. А ще точніше, не так тур, як його скасування – через "провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру". Що цікаво: скандалу ніхто не хотів, але у підсумку всі до нього долучилися. Діячі театру потайки продали квитки. Письменники (вони ж критики) – Віктор Неборак, Юрій Кучерявий та Ігор Котик – провели у львівській кав’ярні "Кабінет" обговорення "Записок", під час якого трохи похвалили роман, а трохи й посварили – переважно за те, що це не роман. Журналісти щось недочули, щось не зрозуміли – і здійняли вереск про "судилище" над Майстром. Дочка своєї матері Оксана Пахльовська охарактеризувала "кабінетну" критику як "посталкогольні викиди жовчі", а сама Ліна Костенко обізвала Львів болотом і заявила, що ноги її там більше не буде. Добре. Тобто не зовсім, але принаймні у межах норми: критика критикує, журналісти прибріхують, театр намагається заробити, діти стають на захист батьків. Спробувати ж передбачити, на що може образитися душа поета, взагалі марна справа. Тим більше – поетки. І на цьому всі мали шанс нарешті заспокоїтися. Аж раптом повалили відкриті листи: гнівно засудивши цинічні висловлювання обмежених недоуків, які хотіли "зробити собі ім’я на очорнюванні світлого імені", львівська громада заходилася вмовляти "велета духу" все-таки приїхати до Львова і своїм "словом як заклинанням" підняти її – громаду – з колін... Біда з цими "самашедшими". Чи дійде до них колись, що супроводжуване совковою риторикою гупання на коліна – не найкращий спосіб вставання з них? Навряд чи. А щодо самих "Записок", то зустрілися якось колишній геній Поль Верлен і просто поет Адольф Ретте. "Як вам мої останні вірші?" – запитав Верлен. "Маестро, – відповів Ретте. – Ви написали так багато для нашого задоволення, що вже можете писати для свого".
