У Ванкувері набирає обертів XXI "біла" Олімпіада. Честь України там захищають 47 спортсменів у дев’яти видах спорту з 15-ти, що входять до програми зимових Олімпійських ігор. На час написання матеріалу медалей у нас ще не було, а найвищим було п’яте місце біатлоніста Андрія Дериземлі у спринтерскій гонці.

На Олімпіаді-2010 трішки представлена і Буковина – фристайлістом Станіславом Кравчуком, чиї батьки живуть у Новоселиці Кельменецького району. Для нього це вже четверта Олімпіада. В олімпійському Нагано-1998 він посів дев’яте місце, у Солт-Лейк-Сіті-2002 був п’ятим (вище серед українців тоді ніхто піднятися не зміг), а в Турині-2006 лише збіг обставин та не надто об’єктивне суддівство залишили закарпатця за бортом фіналу.

Травма перекреслює надію на медаль?
Не секрет, що фристайл теж входить до числа тих видів спорту, з якими пов’язані українські надії на медалі. Відповідно і Станіслава Кравчука як найкращого вітчизняного фристайліста називали ймовірним претендентом на олімпійську нагороду. Але виступ Станіслава на цих іграх поки що залишається під питанням. Річ у тім, що на етапі Кубка світу 28 січня він зазнав травми коліна. Станіслав перебуває у Ванкувері. Через його батька Михайла Васильовича нам вдалося отримати інформацію зі столиці "білої" Олімпіади – дізнатися, як йде відновлення Станіслава Кравчука і яка ймовірність його виступу на Олімпіаді-2010.

– На свою четверту Олімпіаду ви вирушили не з найкращим настроєм...

– Так, не все складалося, як хотілося б... Ще наприкінці весни я на тренуванні розірвав ахілл лівої ноги і вже за дві години опинився на операційному столі. Ще пощастило, що зазнав травми у Києві й оперативно поїхав до центру травматології Національного університету фізвиховання і спорту. Приємно, що мене відвідав тоді і президент НОК Сергій Бубка, який підтримав морально.

Сергій Назарович розповів, як сам перед Олімпіадою зазнав схожої травми, поквапився повернутися у форму і даремно це зробив. Тому й мені радив не поспішати, спокійно відновитися, не давати швидко великі навантаження. Я намагався м’яко відходити після травми. Хоча місяців на три довелося "здружитися" з гіпсом. Ніби все минало нормально. Виступив на трьох етапах Кубка світу. У Калгарі був п’ятим. А ось на заключному етапі в Монт-Габріелі невдало приземлився і сильно травмував коліно – розрив зв’язок... Вже в олімпійському селищі мене оглянули різні фахівці. Одні прогнозували, що зможу стибати в олімпійському Ванкувері, інші – що ні. Поки що ходжу на призначені процедури, масаж, намагаюся швидше відновитися і не втрачаю надію виступити тут!

– На відкритті ігор були?

– Так, дуже яскраве свято!

– Дехто вважав, що ця Олімпіада може стати останньою у вашій кар’єрі. І що можна було б "хлопнути дверима" на п’єдесталі...

– Після п’ятого місця на Олімпіаді-2002 я, звісно, був засмучений прикрим непотраплянням до фіналу в Турині-2006. І дуже сподівався вдало виступити у Ванкувері. Віддав багато сил підготовці до цієї олімпіади... Щодо того, чи буде вона останньою в моїй кар’єрі, – сьогодні я не поспішав би з висновками. Є і думки, що мені варто спробувати виступити і через чотири роки у Сочі. Але не будемо заглядати так далеко. Поки що спробував знову стати на лижі і все ще сподіваюся виступити у Ванкувері. А там видно буде.
Мамі чотириразового олімпійця досі не дали громадянство України
Неймовірно, але факт: мамі Станіслава Кравчука – Любові Анатоліївні досі не дали українського громадянства. Свого часу "МБ" вже писав про цю проблему. Нагадаємо, Станіслав народився у м. Чирчик (Узбекистан). Там він захопився спортивною гімнастикою і акробатикою, а згодом перекваліфікувався у фристайліста. 1995 року Кравчук разом із групою спортсменів та тренером переїхав до закарпатського Мукачевого і вже як представник цього містечка двічі вигравав юніорський Чемпіонат світу, здобував призові місця на етапах Кубка світу та захищав честь України на Олімпіаді. А батьки згодом "осіли" на батьківщині батька – у селі Новоселиця Кельменецького району.
Паралельно з досить успішною кар’єрою сина у батьків олімпійця з меншим успіхом тривала "боротьба" за отримання українського громадянства для мами Любові Анатоліївни. Ось що про цю "епопею" з громадянством розповів Михайло Васильович КРАВЧУК:
– Якщо чесно, ми вже втомилися займатися цією проблемою. Діставали і оформляли різні документи, стукали у різні кабінети, але марно. Коли дружина звернулася у паспортний стіл, начальник порадив взагалі цим не займатися – мовляв, на його пам’яті зі 100 лише одна людина отримувала громадянство. А у нас же є й інші справи – треба працювати, заробляти на життя. Дружина зараз – у сина на Закарпатті. Наглядає за онуком, якому 31 березня виповниться 2 рочки. Невістка, яка, до речі, працює менеджером з продажу лиж "Фішер", вже вийшла на роботу, тож комусь треба доглядати за малюком. Зараз для нас актуальнішою стала інша прблема – з громадянством...
– Яка ще інша – у вас же громадянство є?
– У мене є. А ось донька з чоловіком шість років тому виїхала до Барнаула. Онуку тоді було 13 років. Їм громадянство Росії дали, а йому – ні. Він народився в Узбекистані. То казали, що квоти немає, то ще щось. Хоча пізніше з’язсувалося, що паспортистка сама вирішила, що йому громадянство не дадуть. У березні онуку буде 19 років, він закінчив школу, а з громадянством "глухо". Тепер треба надати довідку з нашого ВГІРФО, що він не є громадянином України. Відправили запит з Барнаула ще в листопаді, але він досі чомусь не дійшов. Шукаємо альтернативні можливості отримати той документ. Щось нам з цією темою не щастить (сміється – авт.). Сподіваюся, зршетою все буде добре.