«Титанік» тоне, а росіяни всередині»

Російський опозиціонер Валерій Отставних став відомим після того, як вручив пляшку з кров’ю російському актору, українофобу Івану Охлобистіну. Це сталося минулої осені на сцені під час моноспектаклю актора в Тулі. Активіст заявив, що це – "презент" Охлобистіну, який жадає крові українців і закликав ввести в Україну війська.



Цього тижня Валерій Отставних приїхав на відпочинок в Україну. На своїй Facebook-сторінці чоловік активно виставляє світлини з Яремчі, та звертається до своїх земляків: "Тут немає жодних бандерівців".

Кореспондент "МБ" по телефону зв’язався з опозиціонером.

"Слава Ісусу Христу", – уже з перших хвилин нашої розмови корінний росіянин вражає своєю лояльністю до України.

– Звідки така любов до України?

– З початку січня 2014 року в нас існує "Комітет солідарності з Майданом". У цю організацію входять відомі діячі – Михайло Аншаков, Андрій Ілларіонов, Андрій Піонтковський, а також Олексій Кандауров – генерал-майор КДБ СССР – єдиний з усіх генералів, який підтримував Майдан.

Ми вирішили, що, звісно, можна вийти з плакатом на пікет на Красну площу. Але така форма вже була неодноразово. І про ці події в Росії путінські ЗМІ (а преса тут вся – путінська) будуть мовчати. Тож ми вирішили перейти до акцій прямої дії: коли створюється якийсь неординарний та яскравий вчинок, про який просто не можуть змовчати всі газети і канали.



Провели таку акцію в Московському художньому театрі імені Чехова. Це тоді, коли член нашого руху Катя Мальдон вручила виготовлену нами медаль Михайлові Пореченкову за відомі події, коли він стріляв по бойових позиціях українських "кіборгів" у Донецькому аеропорту. На медалі були два написи: на одному боці – "Лугандон", на іншому – "1-го ступеня Лугандонський стрілок". Пореченков взяв цю медаль. Пізніше охоронець намагався Катю відігнати. Тоді вона кинула в Пореченкова пластмасовий пістолет.

Пізніше ми вирішили, що пора звернути увагу на мілітаристські та українофобські висловлювання Івана Охлобистіна. Вирішили йому вручити кров українсько-російського народу. Ми запросили медсестру, здали кров…

– Як реагували люди на вас після цього інциденту?

– Це була моновистава Охлобистіна. Як режисер, за першою освітою, можу заявити, що то була якась халтурка: почитав він свої вірші, а потім сів на стілець, і сказав: "А тепер давайте мені ваші записки…". Я попросив його, як свого земляка, дозволити мені вийти на сцену, і передати подарунок від земляків. Охлобистін погодився. Після вручення йому скляночки, зал, звичайно, сприйняв це дуже негативно. Але коли я вийшов на вулицю, до мене підійшов хлопець. Я подумав, що він почне битися. Та ми з ним приблизно півгодини стояли, і я йому детально пояснював, що та як. Розповів, що відбувається в Україні, чому брешуть наші ЗМІ.

Згодом відбувся фестиваль "Артдокфест". Коли я туди приїхав, організатори фесту дякували мені за цей вчинок, а пізніше вони мене представили всім документалістам: "А ось той самий чоловік, який передав кров Охлобистіну".

Пізніше ми з активістами подали позов до Конституційного суду щодо незаконності прийняття федерального закону про приєднання Криму до Росії. Довелося мені після того побувати в лікарні: сидів у коридорі, чекав на процедуру. Повз мене проходив завідувач урологічного відділення. Зупинився, повернувся і спитав мене: "Скажіть, от ви, Отставних, маєте якийсь стосунок до руху захисту прав споживачів?". Я кажу, я не маю, але якщо ви під цим маєте на увазі звернення до Конституційного суду, то так, я є одним із трьох підписантів того листа. Думаю, яка ж буде його подальша реакція? Він раптом бере і так міцно-міцно тисне мені руку: "Спасибі вам велике".

– Як у Тулі реагують на антиукраїнську пропаганду?

– Взагалі вся Росія – це зомбовані люди. І не лише Тула. Вони справді вважають, що "карательні" війська знищують Донецьк, вбивають дітей, жінок, старих людей і простих шахтарів, які придбали в магазині зброю. Багато людей взагалі не вірять, що російські війська присутні на території України. Чимало з них дійсно вважають, що Росія права, коли взяла і вкрала у братнього народу Крим.

– Чи були спроби протидіяти цій пропаганді?

– Та ми й займаємось цим. Кожен, хто розуміє цю проблему, намагається переконати своїх родичів, сусідів, друзів. Громадські організації, ЗМІ, Інтернет – ми поширюємо це різними способами. Чесно кажучи, ефективність поки що мізерна. Якщо людина постійно дивиться телевізор, то вона швидше повірить своєму ящику, ніж тому, що відбувається за вікном.

Мій колега Віталій Манський знімає документальний фільм "Рідня" – про людей, яких розділила ця війна. У нього є кілька родичів по обидва боки фронту. Він знімав обидва "табори". І показав, як близькі люди починають ненавидіти одне одного через цю війну. І все через те, що одні дивляться телевізор з російськими каналами, а інші живуть в нормальній інформаційній атмосфері.

– Чи є адекватні люди серед російської еліти?

– Звісно, є! Ось, наприклад, я входжу до Союзу кінематографістів. Це – альтернатива пропагандистському союзу Нікіти Міхалкова. Його створили такі люди, як Ельдар Рязанов, покійний Герман-старший, режисер Смірнов... У 2014 році до нас звернулася творча інтелігенція України. Вони записали відеоролик на сцені київського театру імені Франка з проханням підтримати Україну в такі важкі часи. Ми написали відповідь. Було близько ста підписів ведучих російських кінематографістів та акторів. Ми заявили, що виступаємо проти того, що робить Кремль. І ось, після цього, в немилість потрапив спочатку заступник керівника нашого союзу Віталій Манський, якому міністерство культури відмовило в співфінансуванні його фільму "Рідня". Згодом відмовили у фінансуванні, власне, й самому фестивалю "Артдокфест". Хоча що там держава давала? Якийсь мільйон рублів…

– Чи повернуть Україні Крим?

– Доки Путін при владі, ця проблема не вирішиться. Коли Путіна не стане, гадаю, не довго доведеться чекати, щоб півострів повернувся в Україну. Лише серйозні зміни в політичному житті Росії призведуть до відходу Путіна. Тобто, не те, що Путін помре на своєму робочому місці. Гадаю, економічна ситуація в Росії дійде до такої планки, після якої розпочнуться незворотні процеси: бунти тощо. Його або приберуть, або буде щось дуже погане.



– Тим не менш, Путіна прибрати не так легко. А росіяни на Майдан не вийдуть…

– Так, це абсолютна правда. І це вже не подолати. "Титанік" тоне. І росіянам залишається тільки спостерігати за цим: або всередині корабля, або відплисти від нього на якусь відстань. Хтось намагається пручатися. Саме пручатися, бо про свято "демократії" – вибори – тут можна забути. Хтось йде у внутрішню міграцію, у так звану "теорію малих справ". Наприклад, займається людина проблемою дітей з ДЦП. І все, її політика не стосується… Звісно, хороша позиція. Але я завжди пригадую нацистську Німеччину: там було багато добрих і порядних людей – вчителів, лікарів, ветеринарів, які займалися своєю благородною справою. Однак вони теж несли відповідальність за свою країну і політичний режим, який вчинив такі жорстокі злочини.

Звісно, декому з таких "аполітичних" діячів доводиться все одно йти бити поклони до Кремля. І це, як у "Капітанської дочки" Пушкіна: "радив Савелич Гриньову: "Плюнь, барине, і поцілуй злодія в ручку". Тому в нас неоднозначне ставлення до діяльності Фонду Чулпан Хаматової, яка заради того, щоб допомогти дітям, підтримує політику Путіна, записує якісь ролики. Директори театрів, начебто для того, щоб врятувати свої колективи і мати дотації, йдуть на поклон до Кремля і займають прокремлівську позицію. Хоча я вірю, що більшість з них йдуть на компроміс зі своєю совістю.

– Убивство Немцова – що це було? Політична провокація?

– Версії є різні. Але для мене найбільш правдоподібною здається те, що оточення Путіна – чекісти – були дуже злі на Рамзана Кадирова, який собі дозволяє занадто багато. Вони вирішили його просто підставити. Якимось чином вони дали можливість знати Рамзану Ахматовичу, що "папі" буде приємно, якщо Нємцова не стане. І коли Рамзан Ахматович організував цей злочин, вони чекали, що будуть якісь жорсткі санкції проти нього збоку Путіна. Путін справді був розлючений. Але жодних санкцій щодо Кадирова так і не було.



– Які ваші прогнози щодо політичної ситуації в Росії в найближчі роки?

– Мої прогнози щодо Росії – лише негативні. Бо економічного майбутнього в неї немає, інвестиції втікають... Люди живуть одним днем. Золото перестає відігравати ту функцію, яку воно колись відігравало. Валютні запаси скорочуються. Як-то кажуть, залишилося всього на рік-на два.

А що стосується України, дуже важливо, щоб ваше керівництво не продало свій народ. Щоб боролося за проведення реформ, як і обіцяло перед виборами. І щоб воно не поступилося тиску Заходу, який зараз відчувається в діях, скажімо, пані Нуланд. Щоб керівництво не пішло на антиукраїнські рішення, які завдали би шкоди Україні, а користі Путіну.

– Які враження від Західної України?

– Я вже вп’яте в Україні. Маю друзів у Львові, у Франківську. Нині я відпочиваю в селі Микуличині. Тут мені подобається те, що люди дуже люблять свободу. Тут стоять пам’ятники всім тим, хто захищав Україну від кого-завгодно, хто хотів її позбавити незалежності. Скажімо, я бачив пам’ятник комісару Червоної армії, який тут партизанив. Є тут пам’ятник героям-афганцям. Є пам’ятники воїнам УПА, і люди згадують добрим словом Ковпака. А в Яремчі ми знайшли школу, на якій висить меморіальна дошка хлопцеві, який загинув в АТО. Тобто, люди цінують всіх тих, хто боровся в будь-який час, незалежно від ідеології, незалежно від партійної приналежності, заради незалежності цієї землі.

Путін і його генерали недаремно говорили: "Ми Новоросію захопимо, а до Львова ми не підемо". Вони розуміють, що захопити цю територію просто неможливо.

А якби довелося мені переїхати в Україну, то, мабуть, до Києва. Коли приїжджаю до вашої столиці, відчуваю себе як удома. А коли потім їду в Москву – то як Мордор якийсь…

З досьє "МБ"

Валерій ОТСТАВНИХ

Народився в 1962 році. Релігієзнавець, журналіст, рок-бард, режисер-документаліст.

Був експертом на боці захисту в судовому процесі щодо гурту Pussy Riot, учасниць якого судили за виконання пісні "Богородица, Путина прогони" в храмі Христа Спасителя.

Активну участь у протестних рухах Росії бере з листопада 2011 року.

Микола КОБИЛЮК