«Взяв на роботу родича. Це ж велике правопорушення!»

Майже чотиригодинне очікування з перевірками паспортів і багажів на польському пункті пропуску кордоні "Гребенне" спочатку дратує. Та коли вже потрапляєш до цієї країни, стає зрозуміло, чому польські митники так пильнують українців.

Кореспондент "МБ" протягом 10-ти днів пожив у трьох польських містах і з’ясовував, як живуть наші найближчі європейські сусіди в Євросоюзі.

Палац президента охороняють двоє поліцейських

Перше, що вражає в країні, яка понад 20 років тому успішно пройшла процес реформування – це дороги. Автомобільні траси вузькі, але зроблені акуратно й грамотно – очевидно, щоб стояли не один десяток років.



Щоправда, під’їжджаючи до Варшави, ми відчули недоліки вузьких доріг. Через кілометрові затори рейсовий автобус із Чернівців затримався чи не на дві години.



Зате громадський транспорт тут точний і пунктуальний. Для того, щоб ним скористатися, потрібно у звичайному газетному кіоску придбати спеціальний квиток. Вони бувають кількох видів – на 40, 70 хвилин та добові. Із цим проїзним документом пасажир може користуватися будь-якими тролейбусами, автобусами чи метро – залежно від тривалості дії квитка. Щоправда, порівняно з українськими маршрутками й "рогатими", проїзд тут досить дорогий: скажімо добовий квиток коштує 15 злотих (90 гривень).



Проте за всі дні перебування ми не зустріли в маршрутках жодного контролера, який перевіряв би квитки в пасажирів…

Історична частина Варшави майже не збереглася – частина міста зі старою архітектурою настільки невелика, що навіть Чернівці мають більше старовинних надбань.

Поблизу президентського палацу, що розташований у центрі історичного міста, – всього з десяток автомобілів. "Крутих" і із затемненими вікнами, як, скажімо, біля Верховної Ради, тут немає. Будівлю назовні охороняють лише двоє поліцейських. Брама палацу заввишки 1,5 метра, зроблена із кованого металу. Для того, щоб потрапити до палацу на екскурсію, поліція перевірила нас при вході лише раз. Вузькі коридори і відсутність дорогих оздоблень у приміщенні головної державної споруди Польщі не заважає їхнім чиновникам добре працювати.



Великий акцент польська влада робить на розвиток велосипедного транспорту. Варшаву повністю облаштували велосипедними доріжками. У кожному кварталі можна побачити місця для паркування роверів. Поблизу – паркомат: кидаєш п’ять злотих у щілинку, береш собі "велик" і катаєшся, скільки тобі влізе. Головне – повернути "залізного коня" на такий самий паркувальний майданчик.



За п’ять років збільшив бюджет міста на 35 мільйонів

"Які у нас проблеми? Поляки страшенно люблять скиглити, – редактор багатотиражки "Кур’єр гмін" Марта Рингарт-Орловська підвозить нас із Вроцлава на своєму авто до маленького 10-тисячного містечка Волов. – Найбільше "ниють", що хочуть жити, як німці чи британці. Я вірю, нам це вдасться, але не такими швидкими темпами, як цього хочеться нашим людям".



"Корупція? То страшне слово! У нас так чиновники не зловживають, як в Україні, – говорить чоловік Марти Войчех Орловський. – Наприклад, нещодавно в нас дуже засуджували керівника однієї з гмін (об’єднання кількох населених пунктів) за те, що він взяв на роботу в адміністрацію свого родича. Це ж велике правопорушення!".

– Вибори зараз у нас були гарячими, – вечеряємо з Войчехом у кафе "Ратушове". Він замовляє собі страву "Тартар" – сирий фарш зі свинини з цибулею, огірками, морквою та спеціями. – Коморовський думав, що виграє, не докладаючи жодних зусиль. На рекламу агітаційну взагалі майже не витрачався. Але здувся… Я би його порівняв із вашим Януковичем… Ні, він не був тираном чи диктатором. Це просто консерватор, людина старої епохи, яка не орієнтується в часі. Він – як Брєжнєв. Коли якогось поляка спитаєш про президента, то тобі скажуть: "А він ще живий? Щось його ніде не чути".



За дороги і відновлені старі будинки поляки дякують Євросоюзу. Кажуть, якби не підтримка Заходу, то навряд чи ми побачили таку красу.

– Дороги у Польщі були теж дуже погані, як і у вас, на Буковині, – каже мер Волова Дарек ХМУРА. Посадовець приїжджав до Чернівців торік у рамках програми відновлення польських пам’ятників на українських кладовищах. – Якщо колись мені доводилося добиратися до свого рідного дому в село ледь не цілу добу, то зараз до батьків доїжджаю за три з половиною години.



Дарек – колишній вчитель історії у місцевій школі. На посаду бургомістра приступив у 2010 році. У той час місто переживало боргові труднощі.

– Ми дожилися до того, що Євросоюз вимагав повертати гроші за те, що він вклав у наше місто. Мені довелося суттєво скоротити видатки. Це допомогло нам брати участь у різних європейських програмах, які суттєво наповнюють наш бюджет. Тож, якщо у 2010 році наша міська казна мала лише 50 мільйонів злотих, то нині наш річний бюджет – 85 мільйонів.

Мер Волова каже, що більшу перевагу надає молодим кадрам. Скажімо, один із департаментів мерії нещодавно очолив колишній учень Хмури.

– Молоді люди мають більше амбіцій. Це дуже впливає на розвиток гміни, – каже бургомістр. – Цьому хлопцеві всього 25, але він добре управляє спортом. Гадаю, і в Україні є такі хлопці й дівчата, які могли би працювати на вашій держслужбі.

"Бальцеровича прокликали. Тепер він взірець"

– Вам будуть болісні ці реформи, – каже Дарек Хмура. – І партія, яка їх буде впроваджувати, мабуть, програє. Люди не зрозуміють спочатку, що це потрібно. Та для майбутнього України це дуже важливо, повірте. Я пам’ятаю часи, коли їздив в Україну і розмінював 100 злотих в обміннику на 200 гривень. Тепер же за ці 100 злотих ми маємо 600 гривень. Тож я вам співчуваю. Бо те саме було в Польщі, така ж раптова інфляція. Але Бальцеровичу вдалося це перервати. Тому, мабуть, історія буде йому дякувати. І він буде одним із популярних реформаторів. Владислав Грабский був міністром торгівлі. Ми теж його зараз наводимо як приклад реформаторства. Але був час, коли поляки його проклинали. Дехто й досі прокликає.




– У ті роки, коли проводились реформи, я працював у школі, – каже мер Волова. – Влітку, коли не було роботи, ми ходили на будівництво, щоб заробити гроші. Ми тоді копали глину руками. Нам заплатили за роботу одного дня. Наступного року була вже впроваджена реформа, а після цього гроші знецінились утричі. Ми мали з друзями поїхати на відпочинок на два тижні. За ті гроші відпочивали лише чотири дні. І тому я не дуже люблю Бальцеровича (сміється).

Микола КОБИЛЮК