«Хочеться досягти чогось із рідною командою»

Найкращим бомбардиром І ліги України після 12 турів із 7 голами є півзахисник "Буковини" Руслан Гунчак. Вихованець буковинського футболу і в інших командах відзначався непоганою результативністю. Особливо закарбувався у пам’яті його красень-гол за "Металіст" у ворота "Шахтаря", який приніс харків’янам перемогу 1:0 у Донецьку. Після 8-річних "скитань по світу" Руслан цього літа повернувся до "Буковини". І, звісно, став одним із лідерів команди. Сам голеадор в інтерв’ю "МБ" зізнався, що не проти, щоби його в бомбардирських змаганнях обігнали одноклубники-нападники.

"Принаймні
не розгубив своє"

– Руслане, можна сказати, що ви вже повністю освоїлися після повернення до буковинського футболу?

– Якщо чесно, приблизно півтора місяця освоювався. Тому що вже звик, що постійно перебуваю в роз’їздах. І з сім’єю разом тепер, що теж приємно. Приємно, що хлопці в команді хороші, а це головне. Знайшли спільну мову. Гадаю, що вже більш-менш втягнувся. Ще не на 100 відсотків, але відсотків на 70 точно.

– Коли влітку заговорили про можливе повернення Гунчака, дехто сумнівався, вважаючи, що ви шукатиме можливість пограти ще у вищому ешелоні.

– По-перше, я планував взагалі закінчувати з футболом. Але оскільки дуже добре знаю президента клубу Василя Орлецького, погодився продовжити кар’єру. До того ж, з тренером Вадимом Зайцем поспілкувалися, він попросив допомогти – мовляв, будеш як третій тренер допомагати. Патріотизм, звісно, теж є. Хочеться досягти чогось із рідною командою. Але, чесно скажу, боявся, що якщо раптом щось не вдасться, говоритимуть, що я такий-сякий, не хочу грати, що умови мене не влаштовують... Але, слава Богу, принаймні не розгубив своє. Головне – працювати над собою. І досвід є – уже 14 років у великому футболі.

– А в командах, де грали, залишилися близькі друзі?

– Та друзів там залишилося дуже багато. І в Маріуполі, і в Харкові, і в Івано-Франківську. Ми не часто бачимося, а з кимось взагалі не вдається зустрітися. Але принаймні по телефону іноді спілкуємося.

– А куми в чужих командах є?

– Ні, немає. Бо я був постійно в роз’їздах. Хрестять, як правило, вдома. У Харкові, наприклад, я провів п’ять років, але ніхто з "Металіста" і ФК "Харків" за цей час не хрестив там дітей. Коли у мене дитина народилася, хрестини робили вдома. Тобто куми у мене всі – в Чернівцях і в Чернівецькій області. Максим у нас народився 1 січня 2006 року. Добре, що хоч я був вдома (сміється, – авт.).

– Якщо порівняти Чемпіонат Азербайджану, в якому ви провели минулий сезон, і нашу І лігу...

– Наша І ліга майже на такому ж рівні, як Вища ліга Азербайджану. Там приблизно 4-5 команд трішки сильніші. Хоча під завдання потрапити, наприклад, до першої призової трійки там підбирали і непоганих футболістів. А відповідно з кожним роком хороших футболістів стає більше в азербайджанських командах. Хоча цього року, кажуть, там рівень трохи знизився. А торік був досить цікавий чемпіонат.

"До батьків їжджу порибалити"

– "Буковина" лише повернулася до І ліги і одразу – в лідерах. Не страшно команді так стрімко злітати?

– Гадаю, що повинні боятися керівники і бізнесмени (сміється, – авт.). І головне – підтримувати. А команда виходить грати і заробляти ті самі "кілька копійок", які наразі платять. Якщо захочуть меценати, керівники, мер, губернатор підтримати "Буковину" потужніше, думаю, що зараз є шанс прорватися вище. І варто за цей шанс вхопитися. Бо якщо не буде далі підтримки, наступного року може статися і занепад...

– Колеги-нападники не "травлять" по-доброму, що ви в лідерах серед бомбардирів?

– Та ні, хлопці, навпаки, підтримують. Тому що немає різниці, хто забив – всі працюють. Якби не забивав я, а будь-хто інший, навіть воротар, я радів би однаково, бо головне – щоби команда виграла. Щоправда, хотілося би, щоби більше наші нападники забивали. Але, думаю, що "прорве" їх – і вони ще доженуть і обженуть мене (сміється, – авт.). Я цього їм бажаю!

– Ви грали за "Металіст", де тепер грає Денис Олійник. Контактуєте з ним?

– Нечасто. Бачилися, коли у його батька Віктора Олійника було 50-ліття. Деколи телефонуємо один одному. Але в обох вдома сім’ї – чого набридати один одному (сміється, – авт.)? Бажаю Денису зіграти на Євро-2012! Дуже хотілося би, щоби наш земляк виступив у складі збірної на цьому форумі. Нехай Денис та інші здібні футболісти прогресують і ростуть далі. Це буде лише плюс для буковинського футболу.

– Ваша основна "резиденція" у Чернівцях чи Шишківцях?

– Живу в Чернівцях. А в Шишківці їжджу з батьками поспілкуватися, порибалити. Рибалимо ми більше з братом. А тато нам уху варить (сміється, – авт.).
Георгій Мазурашу

з досьє

Руслан ГУНЧАК. Народився 9 серпня 1979 року в Шишківцях Кіцманського району. У складі "Буковини" дебютував 31.07.1998. До 2001 року за "Буковину" зіграв 95 матчів, у яких забив 13 голів. Тривалий час виступав у вищому дивізіоні (за "Іллічівець", "Металіст", ФК "Харків"). Минулий сезон провів у складі азербайджанського "Сімургу" (Закатали), з яким дебютував у єврокубках. Влітку 2010 року повернувся до "Буковини".
(За інформацією прес-служби ФСК "Буковина").