Кращий бомбардир Мундіале-94, який занесений до Книги рекордів Гіннесса як автор п’яти голів в одному матчі у фінальній частині Чемпіонату світу, Олег Саленко в неділю, 30 травня, забив за ветеранів київського "Динамо" красень-гол у ворота "Буковини". А також запам’ятався своїми емоційними "розбор­ками" із суддями та кумедним "полюванням" на місцевого собаку, який не хотів залишити футбольне поле.

Звідки стільки емоцій? – поцікавилися ми у ветерана-голеадора.

– Ну, хоч матч і ветеранський, ми ж не виходимо на поле "відбувати номер", – говорить Олег Саленко. – Навіть навпаки, коли наїздишся вже туди-сюди ветеранськими змаганнями, для нас сам результат не є таким важливим. Тут, швидше, справа принципу, тому що судді повинні судити завжди чесно, те, що є. Неважливо, хто з ким грає – є пенальті, значить ставте. А вони починають робити щось незрозуміле. І через прагнення до справедливості це викликає відчуття агресії. Навіщо так судити в таких матчах…

– Це ви про епізод із падінням у штрафному майданчику Юрія Дмитруліна. Але, здається, ще більше ви "вибухнули", коли ви прокинули собі м’яча на хід у бік Олександра Бойка, який перебував в офсайді й "виключився" із гри, але судді все-таки зупинили ваш похід до чужих воріт…

– Коли ти, забуваючи про вік, викладаєшся, біжиш якомога швидше вперед, бо бачиш, що партнер, людина немолода, не встигає вийти з офсайду, а суддівство таке, доводиться зупинятися… Прикро, бо ж намагаєшся зіграти якнайцікавіше для глядачів, а судді заважають замість того, щоби сприяти гарному футбольному дійству… Хоча я не стверджую, що вони це роблять спеціально. Але все-таки треба бути уважнішими й мудрішими, тим більше у матчах ветеранських команд.

– Гол у вас вийшов дуже ефектним – з-за меж карної зони вцілили практично в самісіньку "дев’ятку". Можливо, це ваш кращий гол у сезоні?

– Не знаю, сезон тільки починається. Сподіваюся, їх ще буде багато. Але наразі, гадаю, так – це найкращий мій гол у сезоні.

– Ви вже не вперше в Чернівцях, починаєте почуватися тут, "як удома"?

– Почуваюся я тут дуже добре. Будемо частіше їздити на Буковину. Судячи зі всього, і місцеві керівники почали більш прихильно ставитися до футболу. Ось команда вийшла до І ліги. Часи трохи змінюються. Наша країна завжди мала добрі спортивні традиції. Три роки намагалися "задушити" розвиток спорту, але тепер усе стало на свої місця, і зараз дуже багато уваги приділяють спорту. Гадаю, ці симпатії до спорту керівників держави передаватимуться й на місцях. Хоча є регіони, де спорт і зокрема футбол завжди в пошані. Відчув таке й на Буковині, тому, гадаю, частіше приїжджатиму.

– А як щодо пляжного футболу?

– Пляжний – це відголосок минулого. Для серйозного фут­боліста – це просто розвага. Але якщо, наприклад, на Буковині побудують майданчик для пляжного футболу, приїдемо й пограємо в пляжний фут­бол. Для нас це не проблема. Головне – популяризувати фут­бол і здоровий спосіб життя. А пляжний футбол – це класне шоу. Тож буде майданчик – приїдемо й ми. Гадаю, глядачам теж цікаво буде.

– Ваш одноклубник Сергій Коновалов відзначився ще й дебютним вокальним дуетом з Іво Бобулом. Здивував вас?

– Для нас вокальні здібності Сергія – це вже не новина. Ми до цього звикли. Сергій – така людина, ну, ми вже ні з чого не дивуємося (сміється – авт.). 
Георгій Мазурашу