Переможцем першості України з боротьби самбо серед юнаків до 16 років став, як ми вже повідомляли, 13-річний Іллюша Паскарюк з Мамалиги Новоселицького району. Це був би один із "рядових" успіхів новоселицьких борців, якби Іллюша сім років тому не втратив кисть правої руки. І при цьому йому все ж вдається досягати таких результатів у змаганнях серед абсолютно здорових спортсменів. Сам герой так прокоментував свою перемогу в Феодосії:

– Дуже сильно хотів перемогти, дуже-дуже старався і вийшло.

– Суперники були і старшими, і вищими...

– Так, у фіналі боровся з хлопцем на три роки старшим і майже на голову вищим. Але ж я зміг його перемогти.

– І це далеко не перша твоя нагорода...

– Це 44-та медаль. Серед найпрестижніших – "срібло" і "бронза" першості України з дзюдо.

– Тобі доводиться на тренуваннях і змаганнях працювати практично однією рукою. Це неймовірно складно...

– Цього мене навчили мої тренери – Юрій Паскар та Георгій Кирил. Вони мене тренують вже сім років. І багато допомагають. Я щодня їжджу з Мамалиги до Новоселиці на тренування. І так уже сім років.

– Ти почав займатися у п’ять років, а потім сталася біда з рукою. Твої спортивні мрії на якийсь час зникли?

– Так, але я зібрався з думками і сказав собі: "А чим я гірший за інших!" Та й працював багато і дечого добився в спорті.

– Твій кумир часом не земляк Роман Паскар?

– Так воно і є! Намагаюся рівнятися на нього. Коли Рома бореться, завжди уважно спостерігаю за його прийомами. І намагаюся для себе щось взяти корисне.

– Які тепер у тебе спортивні мрії?

– Хочу стати олімпійським чемпіоном!

Роман Паскар (чемпіон Європи серед юнаків з дзюдо):

– Особисто я поки що не знаю інших таких прикладів, щоби дитина мала таку силу волі, як у дорослої людини. Треба було мати волю, щоби пережити і перейти через усі ці проблеми. Я щасливий, що Іллюша рівняється на мене. Іноді показую йому якісь прийоми, але це наш із ним секрет (сміється – авт.).

Юрій Паскар (тренер):

– В Іллюши практично дві руки, все залишилося на своїх місцях, тобто на сьогодні він "забув" про те, що у нього немає кисті, що йому чогось бракує. Він бореться зі всіма на одному рівні. Трохи сили волі, трохи нахабства, трохи сили – і є результат.

– Чи є такі аналоги в Україні?

– Є такий дзюдоїст Дашко, йому приблизно 50 років. Він втратив в Афганістані руку, потім повернувся у спорт і теж здобував нагороди так само, як Іллюша.

Леонід Паскарюк (батько Іллюши):

– Після трагедії Іллюша деякий час пролежав у лікарні, потім чотири місяці ми не з’являлися в цьому залі. Згодом, щоби відійти від цього психологічного тиску, я привів старшого сина на тренування. А Іллюша сидів поруч зі мною на лавочці. Підійшов Юрій Паскар і запитав: "Ти чого сидиш на лавочці!" Іллюша показав ручку. А тренер: "Це нічого не значить, йди одягай кімоно і вперед на килим!" І він з перев’язаною рукою виграв турнір на честь Марселя Хасанова. Після цього почав регулярно займатися. А тепер він і на канат лізе не гірше за інших. І бореться не з параолімпійцями, а з абсолютно здоровими хлопцями. І став чемпіоном! Я дуже вдячний його тренерам Юрію Паскарю і Георгію Кирилу та всім друзям, які нас підтримують, допомагають.