У легкій атлетиці майстри спорту з’являються не часто. Тому поповнення "полку майстрів" спринтеркою Оленкою Парнетою і звернуло на себе особливу увагу. Тим паче, що 23-річна чернівчанка – донька знаної спортивної пари (мама Світлана була однією з найсильніших спринтерок України, а батько Анатолій "наступав на п’яти" лідерам у республіці). А майстрівський норматив Олена виконала, випередивши на "Різдвяних стартах" у столиці на фініші 60-метрівки доньку олімпійських чемпіонів Віктора та Ольги Бризгіних – Єлизавету, яка має в активі перемогу на Європейському Олімпійському юнацькому фестивалі та два "срібла" юніорського Євро.
Нині ми познайомимося ближче з "новоспеченим" майстром спорту – студенткою ЧТЕІ КНТЕУ Оленою Парнетою.
"На доріжці відчуття були такі, ніби ти літаєш"
– Як ти примудрилася розпочати рік із такого швидкого успіху – одразу підкорила майстрівський рубіж, та ще й обіграла доньку олімпійських чемпіонів Єлизавету Бризгіну?
– Слава Богу, завдяки грамотно спланованому моїм татом і тренером відновленню та лікуванню травми (яку я отримала наприкінці 2008 року і від якої відновлювалася майже весь 2009 рік) я за минулий рік заклала добру базу для подальшого розвитку і тому в мене так вдало розпочався цей сезон. На "Різдвяних стартах" у Києві ми очікували покращення мого особистого рекорду і планували наблизитися впритул до нормативу майстра спорту, але завдяки сильним суперницям та чудовим умовам бігу я перевиконала план (сміється – авт.). Умови там справді прекрасні, на доріжці відчуття були такі, ніби ти літаєш (сміється – авт.). А щодо Бризгіної, то я вважаю, що вона просто не очікувала від мене серйозного суперництва. Але це ж початок сезону – вона ще не набрала оптимальної форми, і це був робочий старт як і для неї, так і для мене.
– Отже, не дуже добрі умови для тренувань у Чернівцях, зокрема спринтерів у зимовий період (волога "труба" із не надто рівною вже доріжкою під трибунами стадіону "Буковина"), допомогли "стрибнути вище голови"? Чи якби були
рівні умови з іншими лідерами у спринтерському бігу, можна було вже давно минути цей етап – виконання нормативу майстра спорту?
– Так, звичайно, умови для тренувань відіграють дуже важливу роль у спринті, тому майстрівський рубіж, напевно, був би давно позаду, якби не наші "специфічні" умови. Адже з нашою зимовою біговою доріжкою просто неможливо чітко планувати результати і робити аналіз зробленої роботи – біжиш і тобі нерівна поверхня ламає техніку, кидає на ямах із боку в бік. Для спортсменів рівня до першого дорослого розряду там ще більш-менш нормально тренуватись, а ось для рівня кандидата та майстра спорту – це просто дуже травматично... У мене неодноразово були випадки, коли, потрапляючи на яму (адже їх не дуже видно), я ледь не підвертала собі стопу. Боїшся бігти на повну потужність, бо це небезпечно...
"Мамині рекорди прагну покращити"
– Тим приємнішими є емоції від досягнутого результату...
– Звичайно, емоції не описати словами. Перше, що я почула після фінішу – це прізвище й результат 7,58. Я навіть не звернула увагу на те, що я друга, все думала, що я третя, адже лідирувала перші метрів 35-40, а вже потім мене наздогнали суперниці. На фотофініші у суддів я вже побачила, що справді фінішувала другою. Це був другий приємний сюрприз. А перше, що побачила після оголошення результату – свою "бойову подругу" Ірину Федик, чий стрибковий вид мав розпочатися через 30 хвилин. Вона з розбігу на мене застрибнула й кричала, що я виконала норматив майстра спорту. У мене навіть з’явилися сумніви, що вона раділа більше, ніж я (сміється – авт.). Потім і Русланка Цихоцька, й інші спортсмени підійшли привітати. А вже потім я й сама почала телефонувати найближчим людям – от ці відчуття були най-най-най – відчуття того, що ми всі одне за одного переживаємо й радіємо, що спорт – це справді одна велика родина!
– Тепер ти наздогнала маму за званням, але ще не за титулами, адже вона свого часу захищала честь України. Планомірність покращення твоїх результатів дозволяє припускати, що ви з тренером-батьком не мали наміру зупинятися на званні майстра спорту, а, може, навіть маєте на прицілі олімпійські перспективи?
– Маму я справді ще не наздогнала за результатами й досягненнями. Вона була другою на 60 метрів і третьою на 200 метрів на зимовому Чемпіонаті УРСР. Мамині рекорди на 60, 100 і на 200 метрів я прагну покращити. Та й мама теж хоче, щоби я їх покращила (сміється – авт.). Якщо (тьфу-тьфу) із здоров’ям не буде проблем і все буде гаразд, то, звичайно, плануємо покращити свої досягнення. Адже кажуть: "Плох тот солдат, который не мечтает стать генералом". Тому у нас так кожен спортсмен мріє потрапити на Олімпіаду!
– Якщо зважити на відносно пізній початок занять легкою атлетикою, то останні твої досягнення – це не стільки перемога над суперницями, зокрема титулованою Бризгіною, як перемога над собою?
– Щодо "пізнього" початку, то це відносне поняття – є спортсмени "пізні", а є "ранні". Моя мама вперше виконала норматив майстра спорту в 27 років, тож тут я її випередила (сміється – авт.). А з зірок великого спорту можна згадати другу "найшвидшу"жінку за всю історію легкої атлетики – американку Кармеліту Джетер, яка вперше показала гідний результат на 100 м у 25 років – 11,56 (хоча наша чемпіонка України у свої 22 має результат 11,28). А мій локальний успіх – це, як каже тато, швидше перемога над моїми болячками – ми поки що займаємося більше оздоровленням і ще не виконували повного обсягу робіт, який тато запланував. Слава Богу, ще є резерви. Починати ніколи не пізно, головне – це віра в себе і в те, що ти зможеш досягнути мети, якщо будеш виконувати свою роботу професійно, вкладаючи в неї всі свої можливості. Від чогось відмовитись, щось, навпаки, змусити себе зробити.
– Переможниця вашого забігу Тітімець теж не з "старих" зірок. Хтозна, може, вам колись із нею і Бризгіною ще доведеться виступати в одній естафетній збірній?
– Про це ще не замислювалася. Рано ще (сміється – авт.). Але все можливо – головне працювати й вірити!
– Ну, і як не поговорити і про конкурс "Міс спорт Україна", де ти найвище піднялася серед буковинок, але все-таки не потрапила до фіналу.
– Міс спорт – це суперова річ! Я справді задоволена, що була однією з перших, хто відкривав цей новий проект. Сподіваюся, він розвиватиметься і надалі, бажано в геометричній прогресії. Адже завдяки таким проектам ми пропагуємо спорт і здоров’я. Шкода, звісно, що не виявилося буковинок у фіналі. Але я впевнена, що якби, наприклад, Наталка Лупу взяла участь у конкурсі, то вона була би у фіналі 100 відсотків! І, звичайно ж, займайтеся спортом і не треба ніяких дієт і пігулок, тому що спорт – це краса, здоров’я та гармонія в душі!
Георгій МАЗУРАШУ
26-01-2010, 10:00
0
3 457
