Чернівчанин Чайковський – чемпіон Європи з футболу

Уперше Україна приймала фінальну частину юніорського Чемпіонату Європи з футболу і вперше наша збірна тріумфувала у цих престижних змаганнях. У фінальному матчі українські футболісти здолали з рахунком 2:0 однолітків з Англії.
Після двох нічиїх на старті турніру збірна України виграла всі три матчі (у групі проти Швейцарії – 1:0, у півфіналі з Сербією – 3:1 і у фіналі), в яких в основному складі на поле виходив вихованець чернівецького футболу Ігор Чайковський, який тепер є капітаном дубля донецького "Шахтаря". Тобто він став своєрідним символом тріумфу.
Сам вихованець Юрія Лєпєстова вважає, що головна прикмета успіху – плідна робота тренерів збірної та самовіддана гра всієї команди.
"За три гри ми пропустили лише один гол"
– Вітання з Буковини з цим історичним успіхом!
– Дуже дякую!
– Чи були якісь прикмети, які віщували вашу перемогу?
– Найкраща прикмета – це виснажливі тренування, хороша робота тренерів і наша самовіддача на полі. Ми не дуже замислювалися над тим, що можемо програти, тобто налаштовувалися на перемогу і сподівалися на краще. Команда була добре підготовлена, тому залишалося реалізувати це на футбольному полі. І ми щасливі, що це вдалося.
– Так сталося, що доки тебе не було у складі, збірна грала унічию, а з твоїм виходом всі матчі виграли. Ти став символом перемоги?
– Навіть не знаю, що на це відповісти. Мені знайомі ще після третього матчу в групі напівжартома казали, що виграли тому, що я був у складі. Звісно, прямого зв’язку тут немає – виграли, тому що тренери добре продумали всі тактичні ходи, а вся команда добре грала і виконала поставлені наставниками завдання. А цей збіг, що ми виграли всі три зустрічі, коли я був на полі, мене, звісно, дуже тішить.
– Тобі довелося грати на незвичній позиції правого захисника. Чи складно було звикнути до неї?
– Так, це не моя позиція, на якій раніше мені не доводилося грати. Але що поробиш, треба грати там, де кажуть тренери, де ти можеш бути корисним команді. Звісно, мене "проінструктували", як там діяти треба. Зрозуміло, що я й сам розумів, що вимагається від правого захисника – добре "закрити" свій фланг, десь підстрахувати партнерів. Навіть не думав, що якщо це не моя позиція, я не зможу на ній грати.
– Взагалі ти тяжієш до атаки, а з цієї позиції досить рідко підключався до атакувальних дій. Напевно, така була настанова – звертати увагу на оборону?
– Це основне завдання оборони – не дати суперникові "розгулятися" в нашій зоні і забити. Підключався лише тоді, коли відкритою була зона для атаки. А так намагався не дуже ризикувати і більше грати через пас. За три гри, коли я був у складі, ми пропустили лише один гол. Значить, оборона зі своїми функціями впоралася.
– У перші миті тріумфу про що думав, що згадував?
– Одразу в пам’яті промайнули перші кроки у футболі, рідні Чернівці, родина, тренер... Дуже вдячний своєму першому наставникові Юрію Лєпєстову, який вкладав у нас душу і допоміг, як кажуть, йти вірною дорогою у футболі. Він класний тренер. На тренерів мені взагалі щастило – і в Чернівцях, і в школі донецького "Шахтаря".
– З ким були перші переможні телефонні розмови?
– SMS-повідомлення почали надходити з останніх доданих хвилин (сміється – авт.). Першою мені додзвонилася мама, поговорив з нею та сестрою. Потім зателефонував тренерові Юрію Лєпєстову. Далі були вітання від друзів, знайомих. Було привітання і від губернатора Чернівецької області Володимира Куліша. Приємно, що перша особа краю стежить за футболом і навіть вітає з перемогою. Спасибі йому за це.
"Iз задоволенням привіз би здобутий трофей до Чернівців"
– А перші кроки у футболі пам’ятаєш добре?
– Так, добре пам’ятаю. Ми грали з хлопцями у школі у футбол, Юрій Лєпєстов підійшов і запронував тренуватися у нього. Я хотів займатися футболом, але не знав, куди треба йти. А тут сам тренер підійшов. Почав тренуватися, сподобалося, ніколи не пропускав тренування.
– Тренер згадує тебе серед найбільш працелюбних учнів...
– Є футболісти, які можуть прийти на тренування і "простояти", а я не з таких (сміється – авт.). Якщо вихожу на поле, то працюю, доки сил вистачає.
– А коли ти зрозумів, що футбол може бути твоєю професією?
– Що це улюблена справа, зрозумів рано. А вже коли почали грати за першість України, хотілося стати професійним футболістом. А коли з’явилися перші контракти, футбол офіційно став моєю роботою.
– Крім офіційних вітань Президента України і губернатора Буковини, напевно, були і вітання інших офіційних осіб, рідного клубу?
– Після фіналу до роздягальні привітати нас зайшли президент ФФУ Григорій Суркіс, голова Донецької облдержадміністрації, багато людей було. Зателефонували тренери дубля "Шахтаря" Валерій Іванович, Геннадій Георгійович, привітали і сказали, що треба не зупинятися на досягнутому, наполегливо працювати далі. Звісно, зупинятися наміру не маємо. Ця перемога – вже історія, тепер треба все починати з нуля і брати інші висоти.
– Чи пили з переможного трофея шампанське?
– Так, ми одразу, коли зайшли до роздягальні, наповнили чашу шампанським і всі зробили по символічному ковтку.
– Є така традиція – гравці показують цінний трофей у рідних місцях...
– У нас розмов про це не було. Якщо була би така можливість, із задоволенням привіз би здобутий трофей до рідних Чернівців.
– Із земляком Максимом Ілюком, який вийшов зі складу через травму, вже розмовляли після фіналу?
– Стосунки у нас з Максимом, звісно, класні. Макс хороший хлопець, він добре влився в наш колектив. Ми дружимо, тим більше, що є земляками. Йому не пощастило, травма завадила взяти участь у цій фінальній частині Євро. Але що вдієш, у футболі без травм не буває. Нічого, дасть Бог, будуть у Максима ще інші хороші виступи за збірну.
– Чи стежиш за головною командою рідної Буковини?
– Дивлюся, як грає команда, цікавлюся, які перед командою стоять завдання. Зараз, наскільки знаю, завдання – вихід до першої ліги. Звісно, хотілося би, щоби "Буковина" пробилася до прем’єр-ліги. Чому б і ні, грали ж колись у вищій лізі! Я під час останнього візиту додому був на матчі "Буковини", вона тоді, на жаль, програла вдома. Але гадаю, що все буде добре, після занепаду буде злет, команда вийде до першої ліги, а там можна буде замахнутися і на Прем’єр-лігу.
– Хотів би грати за "Буковину" в Прем’єр-лізі?
– Все може бути...
Георгій МАЗУРАШУ

ДО ТЕМИ
У Лєпєстова вже другий чемпіон за місяць
Найщасливішим футбольним тренером на Буковині в ці дні, напевно, почувається Юрій Лєпєстов, чиї учні за короткий термін втішили історичними міжнародними успіхами. Нещодавно його вихованець Юрій Кисилиця став чемпіоном Всесвітньої Універсіади. А тепер Ігор Чайковський зі збірною України вперше тріумфував на юніорському Євро.
Юрій Іванович не приховував своїх емоцій і зізнався, що Ігор не лише порадував хорошою грою у фіналі, а й приємно здивував незабаром після фінального свистка:
– Мені дуже приємно, що вже десь за годину після завершення фіналу Ігор зателефонував мені і подякував за те, що я для нього зробив. Чесно кажучи, навіть не чекав, що він так рано зателефонує. Ми говорили приблизно півгодини. Згадували, як він починав, наші тренування. Я йому знову повторив: "Хороша робота ніколи не пропадає!" Ігор тренувався у мене років вісім. У 10 класі ми вирішили віддати його до школи донецького "Шахтаря". У Донецьку Ігор продовжував прогресувати і згодом отримав запрошення до юнацької збірної України. У нього немає "прохідних" моментів – з кожного намагається витиснути максимум. Ігор у мене грав під нападаючими. І дуже забивний був, якось за сезон забив 35 м’ячів у дитячо-юнацькій лізі. У дублі "Шахтаря" Ігор теж грає під нападаючими. У перших іграх за збірну його не випускали. А потім в інтересах команди довелося відіграти правим захисником. Він розповідав, що на тренуваннях спеціально відпрацьовував гру на цій позиції, бо Калитвинцев сказав, що потрібно зіграти саме там. І Ігор впорався чудово, зіграв три матчі без замін, і у всіх трьох Україна святкувала перемогу! Звісно, мені дуже приємно, що один мій учень став нещодавно чемпіоном світу серед студентів, інший тепер – чемпіоном Європи серед юніорів.