Друга в історії буковинського спорту призерка молодіжного Чемпіонату Європи з легкої атлетики Наталя Лупу з Маршинців Новоселицького району (СК "Гешко", офіційний партнер – готель "Буковина") могла в Каунасі й перевершити досягнення Івана Гешка, який 2001 року теж здобув "срібло" Євро U-23. Щоби вибороти ще одну медаль, вихованці Анатолія Якимчука та Володимира Степанова не вистачило землячки – екс-рекордсменки України серед дівчат Ольги Михайличенко, яка мала би підсилити збірну в естафеті 4х400 м, де українки до п’єдесталу пошани не дотягнули лише 0,33 сек. Зате сусідка Софії Ротару в естафеті показала рекордні секунди. Про секрети успіхів у Каунасі (де 2005 року вона виборола "золото" у бігу на 800 метрів і "бронзу" в естафеті 4х400 м) та ажіотаж серед учасників Євро щодо привітань губернатора Буковини Наталя Лупу розповіла в інтерв’ю "МБ".
– Каунас для вас щасливе місто – вже третю медаль звідти привезли...
– Це для нашого тренера Анатолія Якимчука Литва щаслива. Його вихованки там чимало нагород здобули – у Каунасі, Вільнюсі. А я лише підтримала традицію.
– Що там змінилося з 2005 року?
– Майже нічого. Принаймні, я не помітила якихось змін. Хіба що глядачів на трибунах цього разу більше було – вздовж фінішної прямої був справжній аншлаг. У нас у фіналі на 800-метрівці бігла литовка, то її так підтримували, що футболісти позаздрити можуть (сміється – авт.). Але нам теж добре було – ми з дівчатами жартували, що будемо уявляти, що це нам так кричать. Я так і робила.
– Боротьба за "срібло" видалася гострою...
– Третя і четверта учасниці справді були недалеко від мене (результат Наталі – 2.01,08, третьої призерки Агнешки Лешчинської з Польщі – 2.01,53 – авт.). Після першого кола бігла третьою за майбутньої чемпіонкою Кафановою з Росії та Ольгою Крістя з Молдови (чемпіонка світу серед юніорок 2006 року – авт.). За 300 м Крістя почала відставати, і доки я зорієнтувалася, росіянка встигла трішки відірватися. Я кинулася наздоганяти, але її фінішний спурт був надто потужним. Ближче до фінішу, кажуть, переслідувачки наблизилися до мене, але я їх не бачила, тому й не відчула гостроти боротьби за "срібло".
– Знали, що до вас таку медаль серед буковинців здобував лише Іван Гешко?
– Дізналася з Інтернету (сміється – авт.). Коли взяла до рук свій мобільний, "посипалися" вітання. Було дуже приємно, що так оперативно привітали і той же Іван Гешко, і Валерій Чинуш, і Борис Баглей. А вітання від губернатора Володимира Куліша взагалі майже шокувало. Причому не лише мене. Коли колеги з нашої та інших збірних прочитали в Інтернеті, що мене вже офіційно привітав губернатор, вони мені вголос заздрили. А я їх запрошувала до нас подивитися, який у нас гарний край, а не лише губернатор (сміється – авт.).
– Ви були дуже близькими до медалі і в естафеті...
– Мене ці вітання так надихнули, що свій етап пробігла рекордно швидко –тренер зафіксував 51,90. Впевнена, якби з нами була землячка з Маршинців і колега за Тернопільським національним економічним університетом Ольга Михайличенко, яка нещодавно пробігла 400-метрівку за 52,91, ми могли б і за "срібло" поборотися. Але в Ольги не виявилося необхідних документів, як і у цьогорічної чемпіонки України серед молоді на цій дистанції Дарини Приступи з Донецька.
– Що ще маєте "на прицілі" цього року?
– Бігтиму на декількох міжнародних змаганнях, де спробую виконати норматив для участі у дорослому Чемпіонаті світу, який такий же, як олімпійський, норматив А. Шкода, що не змогла взяти участь у Всесвітній Універсіаді. Тим більше, цього дуже хотів і ректор ТНЕУ – наш земляк із Новоселицього району Сергій Ілліч Юрій, який дуже любить спорт і підтримує нас. Але підготовка до Євро не дозволила поїхати до Белграда. Сподіваюся, ще матиму можливість позмагатися на Універсіаді, адже цього року закінчую лише третій курс.
– А до рідних Маршинців коли заїдете?
– Напевно, вже наприкінці літа, щоби провести в перший клас свою сестричку. А поки що треба тренуватися у Києві і змагатися в Європі.
Григорій ПАСАТ