На Всесвітні ігри Омельченко не їде через «гуртовий» підхід

Єдиний серед буковинців учасник Всесвітніх ігор серед неолімпійських видів спорту 2005 року – найтитулованіший орієнтувальник Східної Європи Юрій Омельченко у цьогорічних іграх участі не візьме. Річ у тому, що формат орієнтуальних змагань на головному неолімпійському форумі чотириріччя став командним, а збірна України до числа учасників не увійшла.
У серпні Юрій Омельченко виступатиме на Чемпіонаті світу в Угорщині, якому передував національний чемпіонат у Чернівцях, де наш земляк був головним героєм. І не стільки тому, що 37-річний чернівчанин переміг на середній дистанції і був другим на довгій. Омельченко – легендарна постать у європейському орієнтуванні, адже він перший нескандинав, який здобув "золото" на Чемпіонаті світу (1995 року, Німеччина). З 1996 року Юрій захищає кольори шведського клубу "Оріон", тому його поява на національних змаганнях – рідкість. Ми поцікавилися, чому він вирішив взяти участь у цьогорічному Чемпіонаті України та про українські перспективи на Чемпіонаті світу.
Конкуренція в орієнтуванні зростає
– Юрію, ви пам’ятаєте, коли востаннє брали участь у Чемпіонаті України?
– Якщо не помиляюся, сім років тому в Ужгороді. Слава Богу, чемпіонат відбувається тоді, коли у мене канікули (Юрій виступає за клуб "Оріон" і працює вчителем фізвиховання у шведському Карслкроне – авт.). До збірної для участі у Чемпіонаті світу за підсумками минулорічного Мундіале мене відібрали лише на спринтерську (тобто надкоротку) дистанцію. Старший тренер збірної Сергій Даньков повідомив, що на інших дистанціях відібрати можуть лише через Чемпіонат України. І я вирішив поборотися за право представляти Україну і на інших дистанціях. Заодно і перевірити себе. Вкотре. А оскільки чемпіонат гостював на рідній Буковині, то це збіглося і з "родинними інтересами" (сміється – авт.).
– Що змінилося у чемпіонаті за час вашої відсутності?
– Сім років тому я приїжджав і перемагав, як кажуть, "на одній нозі". А тепер у нас з’явилося ще декілька спортсменів, які можуть скласти конкуренцію. З ними ми фактично і розігрували медалі. На середній дистанції вдалося перемогти. До речі, коли я перемагав на ній на Чемпіонаті світу-1995, вона називалася спринтерською. Але на цій дистанції, до речі, мене на Чемпіонат світу не відібрали.
– ?
– На цій дистанції одну вакансію заповнили за підсумками Чемпіонату світу-2008, а друге місце за рішенням тренерської ради віддали іншому спортсменові. Але я не ображаюся. Мені 37 років, я набігався вже. Як кажуть, молодим у нас – дорога. Шкода, що "старим" не скрізь пошана (сміється – авт.). Зате мене за рішенням тренерської ради включили до збірної на класичній довгій дистанції, де я був другим. На "класиці" мені важче буде, але я щасливий, що зможу виступити на Чемпіонаті світу на двох дистанціях. І, можливо, в естафеті.
– Чемпіонат світу гостюватиме в Угорщині. Ця місцевість для українців краща, ніж складна скандинавська?
– Щасливий, що чемпіонат розпочнеться 15 серпня – матиму час трішки відновитися, підвестися під цей старт. Щодо складності місцевості, тепер це поняття відносне. Коли перейшов до шведського "Оріона", скандинавську місцевість ми вважали дуже складною. Але мені тоді було 25 років. А тепер наші хлопці переходять до скандинавських клубів ще до 20-річного віку. Кратов є моїм одноклубником, Ушкварок, Панченко, Старов виступають за інші шведські клуби. Та у нас майже вся перша десятка тепер у скандинавських клубах. Тож для них особливої різниці немає, на якій місцевості змагатися. Професіоналізм, повторююсь, зростає.
"Старший син поки що хоче грати
у хокей"
– Ваш прогноз – хто може стати наступним українським призером Чемпіонату світу зі спортивного орієнтування?
– Звичайно, я (сміється – авт.). "Поставив" би на Сашка Кратова, який тепер є моїм одноклубником. У нього помітні деякі риси, які були й у мене в молодості. Тож вважаю, що він має великий потенціал і буде здатний з часом поборотися за місце на світовому п’єдесталі. Я намагаюся допомагати Сашкові як "граючий тренер" і сподіваюся, що це буде гідна зміна мені. Сильним є й Павло Ушкварок, але для медалі йому, на мою думку, ще чогось не вистачає. Не можу сказати, чого саме. Проте до першої десятки він повинен потрапляти "залізно".
– Ваші сини ростуть у Скандинавії, тож ймовірно, теж стануть орієнтувальниками?
– Максу сім років, Яшці – три, і вони поки що дивляться мультики (сміється – авт.). Якими видами спорту займатимуться, залежить від них. Старший виявляє бажання займатися хокеєм, що для Швеції цілком природно. Не виключено, що незабаром запишемо його до хокейної секції. Поспішати не варто, щоби потім не було "одноденних занять" – сьогодні хочу займатися футболом, завтра хокеєм, післязавтра гандболом.
Григорій ПАСАТ