Тренер збірної України з волейболу очолив «Будівельник»

Новим керманичем волейбольного клубу "Будівельник – Динамо – Буковина" став головний тренер збірної України Юрій Філіпов. Дев’ятого червня він із президентом клубу Василем Ватаманюком обговорив деталі майбутньої співпраці. Також підтвердили завдання – виграти Чемпіонат і Кубок України.
"У Чернівцях дуже доброзичливі люди"
– Як давно ви знайомі з Чернівцями?
– Уперше я сюди приїхав під час минулого міжсезоння на турнір до Дня Незалежності. До того лише один раз був на Західній Україні – в Ужгороді. Але це було років 20 тому. У Чернівцях за цей сезон вже побував тричі, тепер – учетверте. Враження від міста дуже приємні. Дуже теплий прийом із боку людей. Не скажу, що був здивований, тому що неодноразово чув, що жителі Західної України – дуже доброзичливі й гостинні люди.
– В інтерв’ю turnir.com.ua як тренер збірної України ви вже встигли озвучити і високі завдання, які стоять перед новим клубом, – виграти Чемпіонат і Кубок.
– Команда з Чернівців цього сезону виступила вдало. Були на це різні причини – наприклад, якісь команди опустилися нижче очікуваного рівня. Але все одно є певна планка – друге місце в цьому чемпіонаті. Гадаю, завжди треба ставити максимальні завдання. Проміжних цілей не повинно бути. Тим більше, що хлопці хороші, я їх бачив на чемпіонаті. Видно, що хлопцям до снаги ці високі завдання.
– Ви неминуче зустрічатиметеся зі своєю колишньою командою. Ці зустрічі носитимуть особливо принциповий характер і через тренерський "підтекст"?
– Я не скажу, що це додаватиме принциповості, якої й так вистачає, коли зустрічаються претенденти на найвищі позиції. Так, я працював певний час у "Локомотиві". А зараз у мене нова команда. І я так само, як вірив у хлопців, які були в "Локомотиві", вірю й у хлопців, з якими працюватиму в Чернівцях. У них достатній потенціал, щоби впоратись із поставленими завданнями. Головне – бажання.
Я тренер-"кухар"
– Уже є інформація, що Жилинський покинув команду. Очевидно, так само попрощається з "Будівельником" Антонюк, якого ви залучали до збірної. Можливо, компанію їм складе і Сергій Середа. Отже, треба думати про доукомплектування?
– Можу озвучити прізвища тих гравців, яких я як головний тренер хотів би бачити в "Будівельнику". Але в ситуації, яка склалася в країні, не так просто говорити про якісь гучні придбання. Усе впирається в кошти. Це питання може вирішити лише президент клубу. А як тренер я – "кухар": що дали, з того й будемо "готувати".
– Тобто попри ці втрати "будівельники" зможуть боротися за найвищі позиції?
– Гадаю, що так. У принципі, у нас буде достатньо часу, щоби щось змінити. Не кардинально, звісно. Будь-який новий тренер, який приходить у команду, намагається внести щось нове. Сподіваюся, мені це вдасться. І, гадаю, з цими хлопцями ми зможемо вирішити ті завдання, які поставимо перед собою.
– Ви вважаєте себе тренером жорстким чи навпаки?
– Оцінку давати повинні все-таки інші. Скажімо так, я вимогливий. Тобто мені хотілося би, щоби в команді були ті люди, які справді хочуть чогось досягти і які на тренуваннях і в іграх будуть віддаватися на всі сто. Для мене це запорука успіху.
– Як сім’я відреагувала на майбутній переїзд до Чернівців?
– Ми з дружиною Оленою вже 20 років разом. Десять років прожили в Греції, один рік у Бразилії... Сім років жили в Харкові. Чернівці для нас – щось нове, і, сподіваюся, цікаве.
Тесть – призер Олімпіади-72, а син грає за "Панатінаїкос"
– Дружина у вас теж колишня спортсменка?
– Оленка сама не спортсменка, але в нас спортивна сім’я. Тесть – колишній футболіст луганської "Зорі" Анатолій Куксов, бронзовий призер Олімпіади в Мюнхені. Наш син Дмитро тепер живе в Греції. Він народився тут, але з 18-ти років 14 прожив там. Зараз він грає в професійній команді "Панатінаїкос".
– Пішов вашими слідами?
– У нього своє життя. Я в цьому клубі грав п’ять років, ми декілька разів вигравали Чемпіонат Греції. Це була його мрія дитинства – потрапити до цієї команди. І зараз ця мрія, сподіваюся, здійсниться. У нього є контракт, просто чекали повноліття. З наступного сезону, гадаю, буде грати. Він уже два з половиною роки живе там сам. Цього року він виступав за кіпрську команду "Анартосіс", з якою ми волею долі зустрілися в Кубку виклику. "Батько проти сина" – про це чимало було сказано. Було цікаво.
– При ваших даних у дитинстві, напевно, вибір був один – баскетбол, волейбол?
– У радянські часи політика держави була така, що більшість дітей прагнула займатися спортом. Було дуже багато секцій, займалися і плаванням, і футболом, і баскетболом, і легкою атлетикою. А волейболом почав займатися з 12 років. Декілька років займався в ДЮСШ, потім перейшов до інтернату, який і закінчив.
Грав за клуб, який тренував Блохін
– Коли ви зрозуміли, що все життя може бути пов’язане з волейболом?
– Коли наш тренер в інтернаті Валентин Печенко повідомив, що мене викликають грати за юнацьку збірну СРСР. Це були незабутні емоції, які пам’ятаю й зараз. Напевно, з того моменту з’явилися серйозні спортивні цілі.
– Ви повернулися до України працювати – значить, вірите в її майбутнє?
– Мені легко порівнювати. Ми виїхали звідси 1992 року. Розвал Союзу, тоді відбувалися страшні речі. А, приїжджаючи щороку додому, ми бачили, як із кожним роком країна прогресує, життя налагоджується. Коли повернулися, спочатку було важкувато, але все-таки це наша країна, і ми в неї віримо.
– У Греції ви грали за "Іонікос". Однойменний футбольний клуб тренував Олег Блохін...
– Ми з ним спілкувалися. Запрошували один одного на матчі. Я й тепер уболіваю за нього як за тренера.
– Стати тренером задумали ще в юності?
– Швидше, ні. Кожному спортсменові хочеться продовжити свою кар’єру. Це пов’язано з багатьма речами, в тому числі з економічним питанням, адже всім зрозуміло, що як гравець на хорошому рівні ти можеш заробити непогані гроші. Я пограв три роки в "Локомотиві" (Харків). Потім надійшла пропозиція від керівництва клубу спочатку стати помічником тренера, а потім і очолити команду. Тому я дуже вдячний керманичам "Локомотива" за те, що моя кар’єра як гравця плавно перейшла в тренерську. У багатьох спортсменів завершення кар’єри відбувається дуже важко. У мене це відбулося легко.
Щоби обігрувати лідерів, треба з ними грати
– Ви грали за "Локомотив" у ті роки, коли він досяг фантастичних успіхів на євроарені. Завдяки чому вдалося прорватися так високо?
– За три роки ми виграли три чемпіонати, два Кубки, І і ІІ місце в Кубку топ-команд.
У нас на той момент були зібрані всі кращі гравці, які були в Україні. Я не скажу, що була велика конкуренція у внутрішніх змаганнях. Два чемпіонати ми виграли достроково. А щодо єврокубкових успіхів – "Локомотив" йшов до цього не рік, не два й не три. Постійно брав участь у представницьких турнірах. Те, про що я говорив тепер, і на рівні збірної, і на рівні клубів. Команда не може просто вийти й обіграти італійську, грецьку, бразильську, французьку команди. До цього треба поступово йти, рости. Щоб обігрувати італійців, треба грати з італійцями, щоб обігрувати бразильців – грати з бразильцями. Зараз ми перебуваємо у волейболі на великій відстані від цих держав. Цей рівень важко порівняти. І рівень команд, які грають тепер у Кубку топ-команд, за ці п’ять років помітно зріс. Звісно, той успіх – історичний. Але не в моїх правилах зациклюватися на колишніх успіхах. Хоча такими перемогами пишеться історія українського волейболу.
"Подобається рибалка, але коли нею займатися?"
– Чим ви ще живете, крім волейболу?
– Ми, напевно, живемо лише волейболом (сміється –авт.). На інше практично не вистачає часу. Мені дуже подобається рибалка. Але якщо вдається вирватися бодай раз у рік на день на рибалку, то це велике свято. Торік відпочивав взагалі тиждень. Цього року поки що не вдалося відпочити. Але я не скаржуся. Мені подобається волейбол, це моя улюблена справа, якій віддаюся повністю.

З ДОСЬЄ "МБ"

Юрій Філіпов народився 22.03.1970 у Луганську. Волейболом почав займатися з 12 років. З 1986 по 1992 виступав за "Динамо" (Луганськ) – у І-й та вищій лігах СРСР. У складі збірної СРСР виграв Чемпіонати Європи та світу серед юніорів. З 1992 по 1998 грав у Греції – перші два сезони за "Іонікос", потім – за "Панатінаїкос" (по два рази вигравали "золото" і "бронзу"), сезон 1998/1999 відіграв у складі бразильського "Репорта" (Сан-Пауло, ІІ місце в чемпіонаті). З 1999 по 2003 грав за грецький АЄК (ІІІ місце в Кубку кубків). З 2003 року виступав за харківський "Локомотив" (тричі виграли Чемпіонат, двічі Кубок України, І та ІІ місця в європейському Кубку топ-команд). З 2006 по 2009 – у тренерському штабі "Локомотива".
Георгій МАЗУРАШУ