Наставником жіночої збірної України зі стрільби з лука нещодавно призначили дворазову чемпіонку світу, учасницю Олімпіади в Сеулі (сьоме індивідуальне та четверте командне місця) Тетяну Мунтян із Чернівців.
Про "старі" справи та нові перспективи наша розмова з Тетяною Мунтян.
– Гадаю, для вас призначення теж стало несподіванкою?
– Так, це була несподіванка. Хоча були неоднозначні натяки з профільного Міністерства, що треба щось змінювати. Тим більше, що весь цей час я займалася іншими справами на благо спорту і зокрема стрільби з лука. Випускала спортивне обладнання, лучний журнал, популяризувала спорт. Є програма запровадження стрільби з лука як форми активного відпочинку, в рамках якої я постачаю відповідний інвентар на бази відпочинку. Не так давно я ініціювала законодавчі зміни з метою підвищення пенсій спортсменам. Чому спортсмени, які прославили Україну, не можуть отримувати гідну пенсію? Гадаю, вони повинні отримувати не менше, ніж народні депутати. Зараз пенсія просто мізерна, і я ніколи з цим не змирюся!
– Певний тренерський досвід у вас все-таки є...
– Останнім часом треную від "Інваспорту" у школі глухонімих. Вони не входять до програми Параолімпійських ігор, але я це роблю з душею. І покинути цих діток не можу. Ще маю групу "звичайних" спортсменів. До того ж, триває активна підготовка до відкриття в середній школі в Мамаївцях, за підтримки директора Кризонта Кізими й облради "Колос", секції стрільби з лука. Не чула, щоби у нас ще десь функціонувала сільська школа стрільби з лука. Туди вкладаю і кошти, які заробляю виробничою діяльністю, поставкою щитів тощо.
– Як сприйняли новину про ваше призначення колеги-лучники й тренери?
– Не читаю думки і не знаю, хто і що насправді подумав, але зовні реакція, коли це оголосили, була позитивною і, так виглядало, приємним сюрпризом. Усі підходили, вітали – кожен, напевно, із своїми надіями, які тепер мені треба виправдовувати. Я їм казала: "Шановні колеги, у вас є вибір: мати мене як суперника, якщо я повернулася би у спорт, або як людину, яка підтримує вас і ваших спортсменів".
– Враховуючи те, що останнім часом періодично виникали суперечки навколо формування збірної, можливо, хтось очікує і тут чогось від Мунтян?
– Чимало часу я була, як спортсменка, предметом подібних суперечок, а іноді – і закулісних ігор. І повірте, я ніколи не буду прихильницею таких систем відбору, які можуть викликати якісь інтриги чи незрозумілі рішення. Сьогодні ще не готова сказати, які саме зміни потрібні в системі відбору до збірної і чи потрібні взагалі (можливо, достатньо просто чітко зрозуміти й виконувати наявну систему). Це непроста тема, гадаю, ми матимемо чимало дискусій на цю тему і з провідними фахівцями. Як на мене, головне завдання тренерського штабу збірної – забезпечити спортсменам рівні можливості потрапити до збірної і, що не менш важливо, допомогти їм вийти в потрібний час на пік своєї форми, аби досягти найвищих результатів на відповідальних стартах.
– Ви маєте семирічний досвід виступів за збірну СРСР, в якій головною мотивацією була честь держави. Тепер же навіть на рівні збірників можна чути: "А що я з цього матиму?"...
– Помітила, що в нашій жіночій збірній психологічна та емоційна атмосфера далеко не ідеальна. Це інколи нагадує суто "наш" вислів: "Нехай моя корова здохне, лише б у сусіда двох не було". Дуже важливо, щоби збірники не почувалися всемогутніми, не жили лише думками, що хтось щось їм постійно винен. Треба мати достатньо патріотизму, відчуття команди, почуття відповідальності. Ці моменти, на мою думку, дуже важливі, і саме вони, як правило, допомагають стрибнути вище голови, коли сил, здавалося, вже немає. Тому цим аспектам маю намір приділяти чималу увагу в збірній.
Георгій МАЗУРАШУ
