Чернівчанка Олеся Павлючок обожнює подорожувати. Вона часто мандрує українськими Карпатами, а цього літа вирішила підкорювати важкодоступну вершину - Ельбрус. Сказоно - зроблено: п’ятого липня Леся з такими ж фанатами, як вона, вирушила в дорогу.
Для походу на Ельбрус потрібно не менше п’яти тисяч гривень
- Лесю, чому саме Ельбрус?
- Справжній турист, який багато подорожує горами, завжди прагне нових вражень, нових гір. Усі туристи рано чи пізно їдуть на Кавказ. Кавказ – це саме те місце, де можна зрозуміти, хто ти насправді. Вплинуло ще те, що моя мама там була (дійшла до “Притулку 11-ти” - висота 4100 м ) і я з дитинства слухала її розповіді про Кавказ. А коли зібралася гарна компанія (Олег і Олексій з Рівного, Марта і Любчик зі Львова, Ігор з Долини Івано-Франківської області, Андрій і я з Чернівців – така собі збірна Західної України), це був знак, що пора здійснити мрію. Кілька місяців шукала інформацію про Кавказ: клімат, вершини, традиції; збирала туристичне спорядження. Це вже не похід у Карпати, коли можна щось там вкинути до рюкзака. Тут треба чітко визначити якість одягу. Спорядження повинно бути на вищому рівні. Для походу на Ельбрус потрібно не менше п’яти тисяч гривень, із них тисячу – на дорогу і три тисячі – на спорядження (у кого його нема). Ми не скористалися послугами турфірм, які спеціалізуються на таких видах туризму, бо це надто дорого. У нас були досвідчені провідники, а це – головне.
- Як ви туди добиралися?
- Нам пощастило з погодою. Загалом липень – найкраща пора для такої подорожі, бо не дуже холодно. З Чернівців ми поїхали до Києва, де зустрілися з усією командою, а далі сіли на поїзд Київ-Кисловодськ і їхали до П’ятигорська півтори доби. У П’ятигорську вже чекав мікроавтобус, який довіз нас до висхідної точки – селища Терскол, яке розташоване на висоті 2100 метрів. Перша ночівля була поблизу діючої обсерваторії, друга – Льодова база, а на третій день, перейшовши льодовик, дісталися до “Притулку 11-ти” (4100 м), де розмістили намети і проходили впродовж трьох днів акліматизацію (сходження до скель Пастухова – 4800 м). Поблизу нашого наметового табору була “скеля Пам’яті” (так ми її назвали) з написами, присвяченими загиблим у горах: “загинув при спуску”, “загинув при сходженні”. Серед загиблих були навіть кандидати у майстри спорту. На шостий день (о 3.44) почали сходження на західну вершину Ельбрусу (висота 5642 метри). Було важко. Увесь маршрут ішли ланцюжком, крок у крок. Бо кожен необережний рух міг закінчитися нещасним випадком. Ми обрали свій темп: 15 кроків піднімаємося, 10 секунд відпочиваємо. Потім йшли черепашачим кроком, але темп тримали, щоби не заснути. Останні метри до Ельбрусу дуже важкі. Але ми не робили тривалих перевалів, бо якщо увійшов у певний ритм, його бажано тримати. На висоті 5100 метрів у нас почалася гірська хвороба: головокружіння, сонливість, нудота, підкошувалися ноги. На останніх метрах зовсім виснажилися. Хлопці, звісно, видерлися на вершину першими.
„Стоячи на вершині, ти наче дивишся у вічність”
- Які були відчуття, коли ти опинилася на вершині Ельбрусу?
- Західна вершина Ельбрусу – це невеличка гірка, на якій вміщається аж шестеро-семеро людей. Тому одна група туристів, постоявши на вершині, дає дорогу іншим, бо всі не вмістяться. Через це я відчула невеличке розчарування. Ще на вершині дуже пронизливий вітер і ми, пробувши там 20 хвилин, дуже замерзли. А ще почувалися страшенно втомленими. Кожен рух давався неймовірно важко. Хотіла, щоби мене сфотографували, як я підстрибую, та ледве змогла підстрибнути. Тіло було, наче свинцем налите. І все ж я почувалася щасливою. Стоячи на вершині, ти наче дивишся у вічність. Там ти відчуваєш себе маленькою людиною і частинкою природи. І водночас гордий за себе, що таки підкорив цю неприступну вершину. Надзвичайно вдячна своїй команді за підтримку і опіку, дружню допомогу. У душі панує спокій, і зараз я дивлюся на всі проблеми зовсім по-іншому. Думалося тоді про те, що попереду – довга дорога вниз…
- І якою ж була ця довга дорога вниз?
- Нелегкою. Ішли дуже повільно і обережно, бо сонце вже пригрівало, сніг топився, і кішки на черевиках забивалися снігом. Треба було постійно його вибивати. В одного хлопця кішки забилися і стали такими слизькими, що він оступився і мало не з’їхав у провалля. Багато хто вважає, що спуск – це легко. Але це не так. У ці моменти дуже хочеться спати. Але якщо на секунду відключишся, нога не туди пішла і все – ти з великою швидкістю скочуєшся у прірву, звідки тебе вже ніколи не витягнуть. Тому краще йти у зв’язці, все ж таки безпечніше (чого ми не робили).
- Що ще тобі запам’яталося з походу?
- У горах я відчула, що наближається глобальне потепління. У гарну погоду сніг танув на очах, перетворюючись на потік ріки, а через деякий час неподалік нашого наметового табору утворилося озеро. Через танення снігу було значно важче спускатися. І при підйомі, і при спуску організм був ослаблений, почувалася, наче п’яна. В інших туристів злипалися очі. Зізнаюся, що виникали думки, навіщо це мені, краще було залишитися внизу. Але я їх відганяла. Поряд були друзі, які постійно підтримували. Коли я зупинялася відпочити, вони оточували мене і захищали від вітру. У ці хвилини згадується Володимира Висоцького “Если друг оказался вдруг…”. Взагалі, його пісні якось найкраще співаються в горах. Щодо погоди, вночі було мінус 15. Були такі холодні ночі, коли ніхто з нас не спав, лише намагалися зігрітися. При цьому вдень припікало сонце, і через сильне ультрафіолетове випромінювання не обійшлося без серйозних опіків. Лягали ми о 22-23-ій годині, вставали о п’ятій-шостій – там дуже швидко світає. Враження від мандрівки казкові, фантастичні, яскраві, окрилені, захопливі. Хоча було важко, але Ельбрус того вартий.
Довідка
Ельбрус – гора на Кавказі, на кордоні республік Кабардино-Балкарія і Карачаєво- Черкесія. Ельбрус розташований північніше Головного Кавказького хребта і є найбільшою вершиною Росії та Європи. Ельбрус – це двовершинний конус вулкана. Західна вершина має висоту 5642 метри, східна – 5621 метри. Вони розділені сідловиною – 5200 метри і розташовані одна від одної на відстані три кілометри.
Маршрут
На схилах Ельбрусу розташована маятникова і крісельна канатна дорога, яка веде на висоту 3750 метрів, де знаходиться притулок “Бочки”, який складається з 12 шестимісних утеплених житлових вагончиків і кухні. На висоті 4100 метрів розташована найвисокогірніша база “Притулок 11-ти”, який згорів минулого року, але вже розпочато відбудову. На висоті 4700 метрів розташовані скелі Пастухова. Далі маршрут пролягає через сідловину.
Корисні адреси:
Інформацію про Ельбрус та адреси турфірм, які допоможуть вам дістатися на омріяну вершину, можна знайти на сайті: tropa.dp.ua
Галина Марків
31-07-2008, 10:37
0
3 947
