«Одягаю військову форму поверх підрясника»

Настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці і Святого Антонія Української Греко-Католицької Церкви отець Василь Гасинець служить військовим капеланом на Сході і займається волонтерством.

Ми зустрілися з отцем у церкві перед його черговою поїздкою в зону АТО. На своїй сторінці у соцмережі військовий Андрій Моцок написав: "Є у нас в Чернівцях свята людина (у прямому і переносному сенсі) отець Василь. Спасибі йому велике!"

"Приїдьте і поговоріть з нами"

– Маю багато куди їхати, зокрема у Дебальцево, – розповідає отець Василь. – Хочу підтримати наших хлопців. Відвезти їм усе, що вони замовляли, посповідати та благословити їх. Там служить багато буковинців, які мені близькі та дорогі. Деякі їхали зі мною на фронт після відпустки. Вони постійно телефонують мені, просять помолитися за них. Якщо виникає якась потреба, просять допомогти. Сьогодні телефонував військовий Андрій Моцок, цікавився. коли я приїду. Я запитав, що їм потрібно. А він каже: "Просто приїдьте і поговоріть з нами".

– Скільки разів ви там були? – запитую.

– О, дуже багато. Траплялося, що за тиждень двічі їздив, – запевняє священик. – Якщо враховувати всі мої поїздки на Схід, то до 40 разів буде. Там нині перебувають найкращі наші сини і доньки. Везу бійцям усе необхідне. Починав із бронежилетів. Купував також каски, тепловізори, радіопередавачі, прилади нічного бачення. Віз дуже багато теплого одягу та взуття, термобілизну, спальні мішки, шкарпетки, рукавиці, медикаменти. Бійці замовляли бензопили, генератори, буржуйки, чайники, термоси. Всього не перелічити… Якщо бус не заповнений на 40 тисяч гривень товаром, то немає сенсу їхати так далеко. Під час кожної поїздки беру речі, які передають військовим їхні рідні. Сам сідаю за кермо і їду без заміни майже три тисячі кілометрів. Одягаю військову форму поверх підрясника. По території АТО пересуваюся здебільшого вночі. Ночую з бійцями у наметах або землянках.

До нас підходить чоловік, вітається з отцем Василем. "Цей пан Володимир пожертвував для армії свої "Жигулі", – пояснює священик. – Переробив авто для військових потреб чернівчанин Ярослав Боднар зі своєю командою за власні кошти. А доправив її на Схід уже згадуваний боєць Андрій Моцок. Машину використовуватимуть військові капелани.

"Потрапив під обстріл терористів"

В отця Василя дзвонить мобілка. "Це Андрій телефонує з Дебальцевого", – каже священик і вмикає мікрофон. Боєць розповідає, що побило осколками дефібрилятор, просить привезти. "У мене якраз є два нові дефібрилятори німецького виробництва. Я обов’язково їх візьму, – обіцяє священик. – І так щогодини хтось телефонує або відправляє повідомлення, – це вже до мене. – З коштами допомагають добрі люди. Хоча без Божої допомоги це було би неможливо. Повертаюся із зони АТО – немає за що машину помити. А до наступної поїздки вже маю стільки, що можна завантажити два вагони".

На запитання, чи не боїться він їхати у такі небезпечні місця, отець Василь каже: "Страшно сидіти вдома і нічого не робити. Коли лежиш на дивані у теплій кімнаті й дивишся телевізор, то можеш хвилюватися та панікувати. А коли приїжджаєш сюди – страх зникає. Бо тут бійці надихають тебе своєю сміливістю. Дякую Богові, що дає мені можливість допомагати бійцям у зоні АТО. Там вирішується доля наших майбутніх поколінь на сотні років".

Ми поспілкувалися з отцем Василем після його повернення з Дебальцевого. "Це була дуже екстремальна поїздка. Цього разу я потрапив під артилерійський обстріл терористів, – зізнався священик. – Під’їжджаючи до Дебальцевого, зателефонував військовим, і вони виїхали мені назустріч. Біля селища Луганське я потрапив під обстріл сепаратистів і вимкнув фари. Хлопці бачили, як лягають снаряди від "Градів" біля мого буса. Коли зникло світло, вони подумали, що мене поранило або навіть вбило. А коли я знову увімкнув фари, вони зітхнули з полегшенням. Ми перевантажили речі та продукти, які я привіз, на їхні машини. Порозмовляли з ними, дехто посповідався. Я забрав із собою двох військових. Один із них був дуже хворий, із температурою 40 градусів, почав марити. Я вже думав, що він помре дорогою. Ледве довіз його до Полтави, де помістив у лікарню".

Тільки-но повернувшись зі Сходу, отець Василь знову хоче їхати туди. "Для мене кожна поїздка на фронт – це найкраща проща, – запевнив священик. – Такої сильної віри не знайдеш більше ніде. Хлопці готові віддати життя за свою вітчизну, за своїх рідних. І це найбільша пожертва".
Надія БУДНА