Своє 60-річчя заві­дувач хірургічного відділення міської дитячої лікарні Євген Микитинський відзначив 42-кілометровим марафонським бігом у німецькому Франкфурті-на-Майні.

Із Євгеном Микитинським ми зустрілися в його кабінеті. Стрункий, підтягнутий, у білому халаті, виглядає значно молодшим за свої роки. "Тримати себе у гарній фізичній формі допомагає те, що я вже понад 30 років займаюся бігом, – пояснив хірург. – Марафон у Німеччині, в якому я нещодавно брав участь, входить до десятки кращих марафонів світу. Його називають "золотим". 28 жовтня мені виповнилося 60 років. Я вирішив відзначити цю поважну дату в своєму житті марафонським бігом, який проводився напередодні – 26 жовтня у Франкфурті-на-Майні. На початку 1990-х років я вже брав участь у двох міжнародних марафонах миру та 100-кіломет­ровому супермарафоні. А потім залишив це на довгих 20 років. Правда, бігав ранками, але це було не так серйозно".

"Під час підготовки схуд на сім кілограмів"

До марафону лікар почав готуватися ще за кілька місяців за спеціальною програмою, яку розробив сам. "Бігав п’ять днів на тиждень у парку "Жовтневий". У будні дні перед роботою – по 30-40 хвилин. У суботу та неділю долав за півтори години понад
15 кілометрів. За місяць виходило до 200 кілометрів. Під час підготовки до забігу я схуд на сім кілограмів, –запевнив пан Євген. – До такого марафону треба бути готовим – фізично та морально. І треба знати свої можливості. Я придбав годинник, за яким відстежував темп свого бігу, час, швидкість. Хотілося пробігти 42 кілометри і не впасти на фініші. До Німеччини ми з дружиною поїхали власним авто".

Євген Микитинський показує відео, яке змонтував власноруч. "Марафон був просто чудовий! – не стримує емоцій лікар. – У ньому взяло участь 15 тисяч учасників з усіх країн. З України було 15 бігунів. Я виявився найстаршим. Усіх учасників розділили на групи. Попереду бігла так звана еліта – кращі бігуни світу, серед яких було багато африканців. До речі, першим подолав марафонську дистанцію спортсмен із Кенії, який виграв головний приз – новенький БМВ. До другої групи також входили професіонали, але менш імениті. А за ними вже бігли любителі, серед яких був і я. Бачите, у мене номер 8726. Форму для забігу я придбав сам, а зручні кросівки подарували син і донька. Обв’я­зався жовто-блакитним українським прапором. Ось моя група підтримки: дружина, двоюрідна сестра, рідний брат, племінник, який навчається у Німеччині. Я почав бігти енергійно, а десь через вісім кілометрів трохи знизив темп. Хоча зійти з траси навіть не думав. Намагався вкластися у заліковий час, який становив більше шести годин. Я ж марафонську дистанцію 42 кілометри 195 метрів пробіг за п’ять годин. Ми бігли вулицями Франкфурта-на-Майні. Обабіч дороги стояли тисячі людей, які підбадьорювали бігунів оплесками та вигуками. Було приємно, коли диктор оголосив: "Біжить лікар Микитинський з України". На дистанції діяли пункти харчування. Там давали воду, чай, енергетичні напої та гелі. Я не зупинявся, а пив на ходу. Фінішували ми у великому залі під звуки музики та гучні аплодисменти. Звичайно, я стомився, але почувався щасливим. Після марафону сів за кермо і проїхав 400 кілометрів, а потім ще плавав у басейні. Зізнаюся чесно: бігати значно легше, ніж оперувати. Після деяких складних операцій почуваєшся більш втомленим, ніж після
42-кілометрового марафону.

"Провів тисячі операцій"

Євген Микитинський продовжує бігати вранці, ходить у басейн. "Як тільки дозволяю собі трохи розслабитися, то одразу ж починає підвищуватися тиск, боліти голова, – зізнався лікар. – А після вранішньої пробіжки з’являється настрій, нормальна працездатність. Для хірурга важливо, щоб була світла голова, міцні руки могли тримати скальпель, не стомлювалися ноги, бо доводиться стояти годинами. Тобто все повинно бути в нормі. Я працюю дитячим хірургом із 1978 року. За цей час провів тисячі операцій. Найдовші тривали близько шести годин. На жаль, запам’я­товуються випадки негативні, а з позитивним результатом пролітають, як гарна музика. У нас чудовий колектив професіоналів. Операційні медсестри майже всі з вищою освітою. За рік через наше відділення проходить понад три тисячі пацієнтів.
Найважче, коли не можеш нічим допомогти дитині, або виходить не так, як хочеш. І вдень, і вночі думаю над цим, аналізую, чому так вийшло, може, міг би зробити краще. Хоча ніколи не пошкодував, що став лікарем. Слава Богу, що є можливість допомогти іншим, особливо дітям. З багатьма пацієнтами та їхніми батьками ми стали майже рідними людьми.

Мене завжди розуміла та підтримувала моя дружина Валентина – фінансист за професією. Спокійно сприймала те, що мені інколи доводилося оперувати і на Новий рік, і на Різдво, і на Великдень. Маємо двох дітей і двох онуків, які живуть у Чернівцях. Часто збираємося разом. Вони також спортивні фанати. Син – кандидат у майстри спорту з дзюдо. Донька займається художньою гімнастикою, внук – тхеквондо. Я ще захоплююся фотографіями, роблю відеофільми. Любимо з дружиною подорожувати".

Хірург мріє знову взяти участь у марафонському бігу. "Отримав запрошення на 2015 рік з Люксембурга, Відня, Праги, Зальц­бурга. Треба готуватися. Відома аксіома: якщо хочеш бути здоровим – то будь ним, – сміється Євген Микитинський. – За 60 років я зрозумів, що головне у житті – займатися тим, що любиш і знаєш, мати гарну родину. Все це у мене є. Тому я щаслива людина. Тільки хочеться, щоб діти, яких ми виліковуємо, не йшли на війну, а робили щось корисне для країни. Треба жити, як нормальні люди". 
Надія БУДНА