«За нашими бійцями полювали»

Вони будували блокпости, контролювали територію, стояли у засідці, ходили у розвідку, вели бої. Трьох прикордонників поранили, двоє – зникли безвісти, але їх знайшли і врятували.

Заступник начальника відділу прикордонного контролю штабу Чернівецького прикордонного загону 41-річний підполковник Роман МАРЦИНЮК розгортає карту України, щоб показати населені пункти та місця, у яких вони побували. Савур-могила, Старобешево, Кутейниково, Толоківка…У зоні АТО він був начальником оперативно-бойової застави. У його підпорядкуванні було 62 буковинських прикордонників.

"Була конкуренція, щоб потрапити у розвідгрупу"

– Ми виїхали на Схід 14 липня, – пригадує Роман Олексійович. – Наша колона складалася із 12 автомобілів. Дорога далека – приблизно 1200 кілометрів. Машини не витримували, ламалися. Але нам завжди допомагали люди, яких ми зустрічали. У загоні нас забезпечили формою. Зброя теж була наша: автомати, кулемети, патрони… Але час вносив корективи у ведення бойових дій. Пізніше нас забезпечили двома БТРами, допомагали і танкісти.

– Спершу ми прибули у село Гранітне Донецької області, – розповідає прикордонник. – Діяли спільно із рейдовими групами третього полку спеціального призначення міста Кіровограда. Досі ми ніколи не були у зоні бойових дій. Звичайно, під час несення служби на кордоні різне траплялося. Бувало, що затримували людей зі зброєю. Але в нас не стріляли, не намагалися вбити. А тут одразу ж потрапили на справжню війну. За весь період служби ми змінили приблизно вісьм місць. Ніхто не злякався, не кинув зброю навіть у найскладніших ситуаціях. Була конкуренція, щоб потрапити до складу рейдової розвідувальної групи. Хочу відзначити молодших сержантів Віктора Гаврилюка і Романа Хара, сержантів Юлія Григоруца та Фархода Юлдашева. Хоча хотів би назвати всіх.

Буковинські прикордонники першими прибули у Толоківку, яка знаходиться неподалік Маріуполя. Першими почали споруджувати тут блокпост і заглиблення для військової техніки. Загалом все копали вручну. "Згідно із наказом командування, ми жили і спали в окопах, щоб не було втрат особового складу. Намети навіть не розкладали, – запевнив Роман Олексійович. – Облаштовували землянки, які перекривали підручними засобами: стовбурами дерев, залізними плитами, мішками із землею. Хоча дві третини особового складу нашої застави постійно несли службу на визначених місцях. Одні стояли у вогневих засадах, інші – на контрольних постах перевіряли транспорт та документи у тих, хто проїжджав чи проходив по дорозі. Це був район обмеженого режиму пересування. Перевірки здійснювалися з метою виявлення зброї, набоїв, незаконних речей, які забороняли перевозити. З 20.00 до 06.00 заборонялося пересування транспортних засобів у деяких прикордонних районах без погодження із керівництвом АТО. Ми також влаштовували вогневі засідки у напрямках ймовірного пересування озброєних сепаратистських формувань. Якось, під час патрулювання виявили ворожу засідку. Сепаратистів там уже не було, але залишилася велика кількість зброї та боєприпасів. Над нашими позиціями постійно літали ворожі безпілотники. Бувало, що одночасно – до 14 штук.

"Місцеві мешканці врятували прикордонника"

Одного разу денеерівці напали на пост буковинських прикордонників і відкрили вогонь. Поранили трьох військових, ще двоє зникли безвісти.

– Протягом доби ми знайшли їх із допомогою місцевих жителів, – каже пан Роман. – Хоча за нашими бійцями вже почалося "полювання". Дехто з місцевих хотів захопити їх у полон і передати сепаратистам. Адже ця територія була під контролем денеерівців. Одним із тих, хто опинився на ворожій території, був старший сержант Олійник, якого поранило шістьма осколками. Місцеві жителі надали йому допомогу і дозволили скористатися мобілкою. Він зателефонував своєму братові, а той вже зателефонував нам і повідомив, де сержант знаходиться. Щоб не наражати своїх рятувальників на небезпеку, наш прикордонник залишив їхній будинок і заховався у лісосмузі, де чекав нашого прибуття. Якби його раніше знайшли терористи, то могли розстріляти на місці. Ми організували пошуки разом із майором Владиславом Чорним. У лісосмузі знайшли не тільки двох наших прикордонників, а й врятували ще двох військовослужбовців з інших частин. Поранених ми відправили до Маріуполя. Звідти літаком їх переправили у Дніпропетровськ до військового госпіталю. Поранення були досить серйозні. Якби у капітана Сергія Басанця не було бронежилета, то йому пробило б хребет. У нього влучило до десяти осколків".

Буковинські прикордонники у складі рейдових груп ходили у розвідку на окуповані терористами території. "Було три групи по десять військових, – пригадує підполковник. – Вони заходили на ворожу територію і збирали розвідувальні дані. Проходили мінні поля, розтяжки, залишені сепаратистами окопи. За день долали до 70 кілометрів. Це було дуже небезпечно. На щастя, всі наші поверталися живими. Ми мали маленький тепловізор, яким користувалися у нічний час для виявлення ворога. Тричі були бойові зіткнення із сепаратистами. Наш "УАЗик" сильно обстріляли із засади. Нікого не поранили, але в машині було до 14 кульових отворів.

– Ми дуже вдячні буковинським волонтерам, які забезпечували нас усім необхідним. Зокрема Володимирові Дорошу з Чернівців, Васі з Лужан (на жаль, не знаю його прізвища), – каже прикордонник. – Вони привозили нам спальні мішки, берци, теплу білизну, бензопили, радіостанції, продукти. Зараз у зоні АТО знаходиться до 170 буковинських прикордонників. Взимку їм буде дуже важко. Хоча там існує справжня чоловіча дружба. Ніхто нікого не залишає у біді. Ми вирішили, що будемо щороку збиратися четвертого жовтня, коли повернулися живими із зони АТО. Це буде день нашої бойової прикордонної застави. Згадаємо, що нам довелося пережити на війні.
Надія БУДНА