Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
«Відчуваю себе «останнім із могікан»


Така виставка буває один раз у житті, адже художник є чи не останнім великим майстром різьбярської епохи народного мистецтва.

...Глибокі вдумливі очі Тараса Шевченка, вирізьблені у старенькій груші. Дивовижне поєднання кольорів липи та сливи у картині сакрального жанру. Витвір із африканського дерева, яке з роками настоюється у своїх барвах, як дороге вино. Шкатулочка, аналог якої був подарований Папі Римському Іоанну Павлу ІІ... Різні породи дерева, старанно виточені форми та рельєфи – усе поєднується в особливе мистецтво. Побачити таке мистецтво можна у центрі культури "Вернісаж": на вас чекає 71 виріб, на який можна дивитися безкінечно.

"Присвятив роботу нескореним українцям"

Ми зустрілися з Ярославом Івановичем у виставковому залі. Добрі очі, привітна усмішка, тоненькі від щоденної роботи пальці, на чорному піджаку приколотий золотистий український тризуб. Різьбяр вітає мене біля своєї останньої роботи: на фоні червоно-чорного прапора розміщений вирізьблений з дерева український тризуб. Картина накрита решіткою, у центрі решітки – приціл.

– Це моя робота "Нескорені", або ще вона називається на слова Василя Герасим’юка "Нам дзвони не грали, коли ми вмирали", – зауважує автор. – Взятися за цю роботу змусила ситуація в країні. Присвятив нескореним, які або здобудуть Українську державу, або загинуть у боротьбі за неї. Не випадково у саме серце тризуба поставлений приціл.

Портрети Кобзаря, картина, як вшанування загиблих під час Голодомору, тризуби, храми та каплиці... Мистецтво Ярослава Пасічанського насправді є українським народним. Кожен виріб усіяний орнаментами, зумівши прочитати які, можна розшифрувати ціле послання. От тільки шкода, що до цих послань та й народного мистецтва загалом нині мало у кого є щира зацікавленість.

– Не маю жодного учня, – з болем говорить майстер. – Люди нині мають інший заробіток: відпрацювали день-два-три і уже мають швидкі гроші. А у таке мистецтво треба усю душу вкладати. Працюєш роками, а чи буде заробіток – не знаєш. Вважаю, що ще трішечки і у нас буде так, як у всій Європі: механічна обробка, ера станків, але не виробів з душею. От зараз у нас в обласній спілці немає жодного молодого різьбяра. Я відчуваю себе "останнім із могікан". Дуже шкода, що ти робиш, а нікому то непотрібно. Так, на виставку прийшли люди: хтось оцінив, хтось розвернувся і пішов. На тому наше народне мистецтво і закінчилося. Знаєте, а це моя остання персональна виставка, десята і завершальна. Вона закриється і закриється епоха, у якій я творив.

– Яка це епоха?


– Це епоха справжнього народного мистецтва. Я повезу додому свої роботи, складу і все. Я говорю зараз вам так, як воно буде. От один музей пропонував виставку. Умови наступні: привезти роботи, розікласти, одну роботу подарувати та ще й накрити фуршет.

– Невже зараз отак цінують народних майстрів? – дивуюся. – Напевно, треба мати велику любов до рідної країни та її мистецтва, щоб творити усе життя і не сподіватися заробітку.

– Я виріс у сім’ї лісоруба та домогосподарки, – розповідає митець. – З деревом мав справу із дитинства. Але саме коли приїхав у Косів на навчання, тоді і побачив гуцульську різьбу. Це народне мистецтво вразило мене до глибини серця. Після навчання приїхав у Чернівці й пропрацював тут усе життя у художньому фонді. Але найбільше запам’ятався той момент, коли вперше потрапив у косівський музей і там побачив шкатулочку, вирізьблену з дерева. Я замислився: "Ну як це так можна зробити?". З того моменту я на все життя закохався у дерево.

– ...Чи міг тоді майстер уявити, що колись зроблена ним шкатулочка буде високо пошанована у самому Ватикані?

– У 2000 році мною робилися одночасно дві різьблені шкатулочки, – розповідає Ярослав Іванович. – Одна із них залишається у моїй домашній колекції, інша – у музеї мистецтв Ватикану. Це було перше паломництво військових у Ватикан до Папи Римського. Військові повезли Іоанну Павлу ІІ мою шкатулку – за моєю порадою подарували на рушникові, вишитому білим по білому. Папа відповів українською: "Ця робота буде у кращому музеї Ватикану".

Так і є, робота Ярослава Івановича красується у Ватикані. Інша ж – досі залишається у домашній колекції майстра. На жаль, вдома, як і все народне мистецтво різьбяра, не достатньо пошановане. Ще більше боляче слухати відповідь Ярослава Івановича на запитання: "А про що мріє народний художник?"

– Ой, – зітхає майстер. – Мрію, щоб моя виставка трішки поподорожувала Україною, аби побільше людей її побачило. Я особисто возити не буду – не маю таких коштів. Але я би був щасливий, аби її побачили українці у різних регіонах.

Груша під портрет Шевченка настоювалася 30 років

– Кожна ваша робота вражає своїм кольором та формою, – зауважую. – Здається, дерево, із яким ви працюєте, дихає та живе...

– Працюю із деревом груші, липи, африканського дерева та зрідка із сливою. Поєднання різних дерев дає виробу різне забарвлення, різний характер, – зізнається майстер і підводить мене до вирізьбленого у груші портрету Тараса Шевченка. – Ну скажу вам так, що улюбленою для мене є груша. Вдумайтеся, груша годувала нас: пригощала свіжими полодами, потім з неї робили варення, джеми. Також груша завжди напоювала нас – із неї здавна гнали напої. А ще груша завжди тішила душу – її зрізали і перетворювали у творчість. Словом, якщо добра душа, вона ніколи не пропаде. Але нині, на жаль, уже немає справжньої доброї груші. Гляньте на портрет Кобзаря. Придивіться, якої широти у діаметрі є груша, на якій він вирізьблений. Бачили нині таку грушу? Немає уже таких! Усі ці мої роботи – зі старих багатолітніх народних груш без хімічної обробки. А тепер груші – тоненькі, оброблені хімікатами, ростуть не довше 20 років. У дерева більше не вкладають душі: сади вирощують, як конвеєр. А тому так важко нині знайти дерево для щирої народної роботи. Знаєте, груша під портрет Шевченка лежала у мене 30 років: настоювалася...

– Чи є покупці на такі коштовні витвори народного художника? – зауважую.

– Ті майстри, які виходять у Косів на ринок – їхні роботи купують, як ширвжиток. Це базарна продукція. Я цим не займаюся. На ринку не торгую. Хто мене знайде, прийде, будемо домовлятися.

– І хто приходить до вас?

– Ну ось завітали два полковники, не буду говорити із якої служби. Кажуть: "Треба нам вашу роботу". Я запитую, що буду мати за це. Вони: "Та ми не маємо багато грошей". Я здивувався і запропонував: "Ну, давайте так: ідіть мені город копайте, доки я буду вам різьбити". Вони мовчки обернулися і пішли від мене (усміхається). Або приходить генерал-лейтенант у цивільному. Я придивився до нього уважно і запитав: "Ви, напевно, хочете купити мої роботи десь за 500 гривень?"

– Та ви що, ваші роботи ж тисячами оцінювати треба, – дивуюся.

– Так, але генерал-лейтенант і на суму у 500 гривень здивувався. Я одразу відчуваю, коли людина не може оцінити народного мистецтва. Сумно, адже воно може зберігатися вдома, немов реліквія, яка з роками ставатиме усе ціннішою. Зате купити машину за 80 тисяч – це так, це потрібно. Сумно, але ми звикли до дешевої сувенірної продукції. Але, повторюю, я не знаю жодного справжнього майстра, який би пішов на ринок. Зрозумійте, він не може робити два-три місяці і йти продавати за 200 гривень. Справжнього майстра повинна знайти сама людина. А ще нас можна побачити на виставках.

– Як навчитися нас усвідомлювати справжню цінність народного мистецтва? – зауважую на завершення розмови.

– Усе просто, – усміхається майстер. – Дітям треба з дитинства прививати любов до народного. Якщо немає любові, не буде і жити наше мистцетво... 
Валерія Чорней
Рейтинг:
(голосів: 1)
29-10-2014, 17:32
Коментарів 0 Переглядів 1728

загрузка...
Хто такий митрополит Епіфаній, який може очолити помісну церкву
Його дитинство пройшло на Буковині, де досі проживає його мати і двоє братів
Стрілянина на кордоні: на Буковині затримали п’яного контрабандиста з цигарками
Прикордонникам довелося застосувати зброю щодо порушника, який мчав у бік до державного кордону
Вночі у центрі Чернівців поліція шукала вибухівку - фото
Жодних небезпечних предметів не виявили
Популярне Коментують
• Новини
Трохимич ся вертає, а Вася знимкує кіно. Блог Мостіпаки
Про головні політичні події в регіоні - у блозі Олександра Мостіпаки
загрузка...
Передплачуй газету "Молодий буковинець" та вигравай подарунки!

Передплачуй газету "Молодий буковинець" на 2019 рік та отримуй шанс виграти 10 000 гривень та ще 100 корисних подарунків
Санаторії Закарпаття - де лікуватись і зустріти Новий Рік 2019? (на правах реклами)

Святкування Нового Року в Закарпатті як завжди особливе і залишає, лише казкові та незабутні враження, адже тут споконвічно зберігають народні гуцульські традиції та звичаї
Раки зимують у RAKI HOUSE – першій раковарні Чернівців (на правах реклами)

На вас чекає особливе меню – такого ви ще не смакували. Окрім раків, тут приготують й інші морепродукти, м'ясо, гарніри та десерти. У RAKI HOUSE ви можете скуштувати мідії і рапани 4-ьох видів приготування
Професійне прання: де шукати хімчистки у Чернівцях (на правах реклами)

Пропонуємо вашій увазі місця, де їх шукати, – хімчистки у Чернівцях.