Минулого понеділка із зони АТО повернувся Петро Гілюк, волонтер з Лужан Кіцманського району, приватний підприємець.
– Це вже сьома моя поїздка на Схід: бував у Луганській та Донецькій областях, – розповідає він. – Цього разу побував у Станиці Луганській, де несуть службу 60 прикордонників із Буковини, та в Новоайдарі, де базується 80-а Львівська аеромобільна бригада, більша частина особового складу якої теж буковинці. На двох автобусах ми привезли бушлати, спальні мішки, рукавиці, теплі шапки, гумові утеплені чоботи з підкладками, карімати – килимки під спальні мішки, продукти харчування, передачі солдатам від рідних. Допомога адресна. Військовики кажуть, що потрібно, от ми й веземо. Найгірше прикордонникам, бо вони стережуть кордон, тому мусять маскуватися: сплять у землянках, бракує техніки. Ми теж ночували в таких умовах – під мостом, який замінований нашими на випадок переходу сюди росіян. Тутешнє населення підтримує українську армію наполовину. Скажу, що саме завдяки волонтерам забезпечення військових нормальне. Армія тримається на людях. Наприклад, у Лужанах діє центр волонтерської допомоги армії "Долоні любові", який створено ще в період Майдану і яким опікується наш селищний голова Наталія Катрюк. Працюємо не лише вдома, а й у навколишніх селах. Багато допомагає церква. Люди дають, що мають, хто гроші, хто продукти, хто одяг. Щось закуповуємо на Калинівському ринку, то продавці частину товару продають, а частину дарують.
– Перед останньою поїздкою, наприклад, купували у спортмагазині на проспекті Незалежності в Чернівцях спальні мішки чеського виробництва вартістю по тисячі гривень – всього 20 штук, так власниця ще стільки ж виділила за свій рахунок, – продовжує чоловік. – Також не байдужою людиною є Андрій Маковей з Мамаївців, підприємець-волонтер, який на потреби АТО виділив понад півмільйона гривень з власної кишені. Скажімо, він у Німеччині придбав за свої кошти 80 бронежилетів високої якості, щоразу дає гроші на поїздки на Схід, кожна з яких вартує 6000 гривень. Також проплачує придбання обмундирування, безкоштовно ремонтує автобуси – має автосервіс. А ще Андрій придбав тепловізор, берці. Тобто допомагає армії, як може. Везуть допомогу на Схід приватні підприємці, зокрема Юрій Приймук, Василь Лагодин з Ревного, Олександр Кепка. Їхатимемо туди вповні до повної перемоги, в якій не сумніваємося: наші солдати настроєні патріотично.
– Наш центр працює й з тими земляками, які нині перебувають на заробітках за кордоном, – ділиться Наталія Катрюк, селищний голова Лужан. – Звідти отримуємо ліки, радіостанції, жилетки для набоїв та боєприпасів. Але, звісно, левова частина допомоги армії – це заслуга місцевих буковинців з багатьох сіл різних районів. До нас привозять допомогу звідусіль. Іноді приходять літні жіночки з клуночками: "Візьміть тушоночку для хлопчиків!" Повірте, сльози на очі навертаються. Наш центр об’єднує кілька сільських громад, вже відбулося від нас 27 поїздок на Схід вартістю понад 200 тисяч гривень, майже половину з яких оплатив Андрій Маковей. Крім цього, всі буси він ремонтує своїм коштом на власному автопідприємстві. Ми обслуговуємо до 15 військових підрозділів і не лише тих, де служать буковинці. Нині дбаємо про зимову екіпіровку солдатів: щоб одягнути одного воїна, потрібно щонайменше 3000 гривень.
– Не можна сидіти, склавши руки, коли захисники потребують нашої допомоги, – вважає Андрій Маковей, який є засновником обласного координаційного штабу "Буковина – українському війську". – Роблю те, що в моїх силах. Бо знаю, що наші передачі на Сході вкрай необхідні. Днями, скажімо, ми з командою відправили туди вже 50-ту автомашину з вантажами різного призначення. Попри обмундирування надіслали ще кілька бронежилетів, і якщо вони врятують хоча б одного воїна, значить, я прожив своє життя не даремно. (В. Гринюк)
