RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Війна з Росією | Допомога захисникам | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Афіша | Історія успіху | Історія успіху Редакційна політика | Про нас | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео |

Життя після ДНР


При в’їзді до Краматорська біля багатоповерхівки працює будівельний кран. Місцеві пояснюють, що ще буквально два тижні тому половина квартир у цьому будинку були зруйновані. Жити в них було неможливо.

На синьо-жовтих стовпах червоним малюють свастику.

– Зараз вже багато зробили. Не видно тих руїн, – говорить боєць спецбатальйону Київ-2 з позивним "Жора". – Я сам виріс і живу у Краматорську. Коли це все почалось, коли прийшли ДНРівці, я виїхав у Київ. Батьки залишились. Вони і не знали, що я записався добровольцем. Дізнались недавно. Привіз їм форму випрати. Сприйняли нормально. Думаю, вони здогадувались.

– За них я і зараз переживаю. Бо тут багато залишилось не тільки тих, хто підтримує сепаратистів. Тут є багато місцевих, які і досі воюють на боці ДНР в Донецьку. А на вихідні, припустимо, можуть спокійно приїздити до батьків відпочити. Так само і в Слов’янську. Зі мною у взводі служить кілька місцевих. Один мій знайомий навіть кілька днів воював на боці ДНР. Три дні постояв на блокпосту. Потім зрозумів, що їх просто використовують. Втік від них. А пізніше записався до нас у добровольчий батальйон. Зараз його інформація дуже корисна, бо він може впізнати тих, з ким стояв на блокпосту.

Краматорськ у порівнянні зі Слов’янськом мало постраждав. Тут видно наслідки війни лише на околицях міста. Центр міста живе спокійним життям. У всьому місті розвішані синьо-жовті білборди – "Краматорск – это Украина", "Спасибо украинской армии за освобождение Краматорска". Але щоб зрозуміти ставлення місцевого населення достатньо уважніше придивитись до таких плакатів. На словах "Украина", "украинской армии" видніються червоні плями від фарби. Мені пояснили, що так місцеві мешканці висловлюють своє ставлення до всього українського.

– Тут одного разу волонтери розфарбували кілька десятків стовпів у синьо-жовті кольори, – говорить інший боєць Максим, який живе у Краматорську. – Вже наступного ранку на тих стовпах червоною фарбою намалювали свастику. Більшість місцевого населення і досі вважає, що все українське – це фашистське. Потрібно якось це ставлення змінювати.

ДНРівці жорстоко розправлялись із мародерами

У Слов’янську я поспілкувався з одним місцевим жителем, який розповів, що влада ДНР робила і багато позитивних речей для місцевих.

– Я сам працюю директором гаражного кооперативу, – говорить Володимир Сергійович. – Раніше в нас дуже часто грабували гаражі. Тут один сторож на 600-700 гаражів. Все побачити нереально. Злодії приїжджали з інструментами. Ставали біля одного з гаражів. Вивішували брезент. Так, щоб здалеку не було видно, що хтось там працює. Вирізували вхід і виносили все. Так от, під час влади ДНР такі грабунки повністю припинилися. На самому початку було кілька випадків, що вони зловили таких мародерів. З них зняли верхній одяг і прикували наручниками в центрі міста на кілька днів і ночей. Жорстоко, але подіяло. Після двох таких випадків, ніхто не наважувався на мародерство.

Також вони запровадили сухий закон. П’яних на вулицях стало менше. А після десятої вечора всі заклади, де можна було випити або купити спиртне, закривались. Був певний порядок. Хоча це не робить з них героїв. Місцеві жителі їм ніколи не пробачать того зла, яке вони натворили в місті.

Вони приїздили зі своїми артилерійськими установками у житлові квартали і стріляли по позиціях Нацгвардії. Якщо звідти не відповідали, вони розвертали зброю і стріляли по своїх мирних мешканцях. Це ж не приховаєш. Люди все бачили.

– Як ви виживали під час цих обстрілів? Не хотіли виїхати з міста?, – запитую чоловіка.

– Та я тут все життя прожив. Куди я буду переселятися? Коли почались серйозні обстріли житлових кварталів, я вивіз до родичів у сусіднє місто свою сім’ю. Сам був тут. Під час "бомбьожки" ховались у підвалах, бомбосховищах. Я інколи теж виїжджав до сім’ї. Спочатку вони були в Миколаївці (сусіднє зі Слов’янськом містечко – авт.). Там була нейтральна територія. Але потім ДНРівці почали туди приїжджати і звідти обстрілювати позиції української армії. Ті відповідали. Там стало теж небезпечно. Переїхали в Ізюм (Харківська область, за 30 км від Слов’янська – авт.). Там у мене є знайомі, в яких ми поселились. В Ізюмі вже було спокійно.

"Боїмося, щоб не повернулась ДНР"

– Як сприйняли прихід української армії місцеві жителі?, – продовжую цікавитись у співрозмовника.

– У багатьох був страх. Тут не знали, що від них чекати. Нам же всім розповідали, що це "фашисти, які вбивають всіх російськомовних". Але я зразу перевіз свою сім’ю додому. Тут багато місцевих вже повернулося. Зараз уже спокійно. Хоча інколи бувають перестрілки. Але головне, що бомбувань вже немає. Люди вже починають відновлювати свої пошкоджені будинки в приватному секторі. Він сильно постраждав.

– А держава в цьому плані чимось допомагає?

– Майже все люди відновлюють самі. За державний кошт можуть вікна встановити, дах перекрити. І за це дякуємо. Багато допомагають різні волонтерські організації. Моя хата, слава Богу, не постраждала. А от до знайомих ходжу інколи на будівництво. Там майже наново потрібно будувати хату. Все своїми руками відновлюємо. Матеріали за свої кошти купуємо. Нічого, потихенько відбудуємось. Головне, щоб на цьому все це вже закінчилось. Щоб не повернулись до нас бомбардування. Дуже переживаємо, щоб не повернулась влада ДНР. Доведеться знову виїжджати.

Почувши нашу розмову і те, що я спілкувався українською до нас підійшов ще один місцевий мешканець.

– А вы откуда будете?, – зверувся він до мене російською.

– Я з Чернівців, – кажу. – Привезли нашим військовим гуманітарку.

– Вы там скажите всем на Западной Украине. Мы не хотим войны. И никогда ее не хотели. Если мир и покой нам принесет украинское правительство, мы его полюбим. Если покой принесет ДНР, мы за ними пойдем. Вот, например, мой гараж разбомбили украинские военные. Здесь неподалеку окопались ополченцы и стреляли по украинским позициям. Те отвечали. А гаража вместе со всем добром у меня уже нет. Думаете, кто-то мне его вернет? Мы уже сыты этой войной. Хотим спокойствия. Вот завтра мне нужно по работе в другой город. Вчера еще все пути к нему контролировались украинскими военными. Сегодня часть путей контролируеться ополченцами. Как мне туда ехать? Насколько там спокойно? Я не знаю. Мы каждый день рискуем. К этому нельзя привыкнуть.

Пізніше з цього приводу спілкувався із нашими бійцями, які служать у Слов’янську ще з дня визволення міста від сепаратистів. Вони кажуть, що основне бажання місцевого населення – це повернення миру і спокою в місто.
Віталій ОЛІЙНИК

Думка

Влада нічого не робить, щоб змінити думку місцевого населення

Ігор, чернівчанин, боєць спецбатальйону Київ-1:
– В цьому батальйоні я служу ще з березня. Усі ми проходили навчання у школі міліції. Маємо посвідчення працівника правоохоронних органів. Тут ми працюємо поряд із місцевими міліціонерами. Щоб ви розуміли специфіку нашої роботи, майже всі ці місцеві міліціонери працювали на тих же посадах під час влади сепаратистів. Але потихеньку їх ряди чистять. Нещодавно СБУ затримала начальника райвідділу Краматорська за співпрацю із терористами. Тих, кого ми ловимо, теж передаємо місцевим правоохоронцям. За цих два місяці чотирьох пійманих моєю групою сепаратистів судили.

Але ставлення місцевого населення до нас все ж залишається негативним. За моїми спостереженнями, відсотків 70-80 звичайних місцевих мешканців і досі підтримують дії так званих ДНР і ЛНР. Це факт, з яким чомусь влада не бореться. Можна ж збирати якісь мітинги, розповідати людям правду. Вони й досі дивляться і слухають російське телебачення. Там їм розповідають, які ми жахливі і які добрі сепаратисти. От і результат. В цьому ми програємо російській пропаганді. Місто вже повертається до нормального життя. По вулицях ходять матері з маленькими дітьми, школи, інститути працюють. Але чого в тих школах дітей навчать, якщо дев’ять із десяти вчителів вважає нас ворогами. Людей потрібно переконувати, пояснювати ситуацію. Лиш тоді можна очікувати результату.

До речі

Волонтери Ігор Гостюк та його напарник Іван Боднар знову збираються везти гуманітарну допомогу. Іван буде їхати мікроавтобусом у розташування Чернівецького батальйону територіальної оборони в Запорізьку область.

Ігор планує відвезти допомогу на передову в Дебальцево Донецької області. Вони просять небайдужих людей передавати теплий одяг, питну воду, продукти харчування, які не псуються, предмети гігієни.

Все можна приносити до магазину "Автоаксесуари" у Чернівцях, що на вулиці Гагаріна, 22. Телефон (050 537-89-99).
4-10-2014, 09:57
Коментарів 0 Переглядів 2 806


У Чернівціобленерго оприлюднили графік на завтра


Хоч і загальна кількість відвідувачів зменшилася порівняно з минулим роком, інтерес іноземців зріс.
• Новини партнерів
купити айфон 15 у Львові, ціни в Україні

ФОТОРЕПОРТАЖ Переглянути всі фоторепортажі


Чому всі заздрять українцям? Блог Ярослава Волощука
Не знаю, чи робив хтось дослідження, хто у світі найбільше задоволений своєю владою
Замість саміту миру – варіанти капітуляції. Блог Ярослава Волощука
Ви помітили, що останніми днями на єдиному марафоні поменшало розмов про другий та наступні саміти миру?
ВІДЕО Переглянути все відео

Уже цієї неділі – 24 листопада – у Чернівцях, за сприянням "Словацько-Українського культурно-освітнього товариства", відбудеться зустріч із представниками освітньої програми Free Student.

22 серпня 2023 року Президент України підписав закон, що стосується обов’язкового облаштування бомбосховищ у новобудовах. Як відреагували на ці зміни забудовники й що вони вважають пріоритетним у процесі зведення своїх новобудов, ми поцікавилися у Василя Воєвідка, генерального директора відділу продажів будівельної компанії "Родоліт".

Провайдер INTELEKT пропонує декілька надійних способів залишатися онлайн незалежно від перебоїв з електропостачанням.

В Україні є чимало компаній, що працюють в галузі архітектурного проєктування та дизайну. У міру того, як між ними зростає конкуренція, підвищується і професійний рівень архітектурних бюро. Про особливості роботи одного з таких чернівецьких бюро ми розпитали у Дарії Олексюк, операційного директора бюро архітектури та дизайну DAR group&partners.