До Чернівецького військового госпіталю перевезли на лікування п'ятьох бійців з нашої області, що зазнали поранень в зоні АТО.
За словами тимчасово виконувача обов’язків начальника госпіталю Олексія Барбазюка, усі вони наразі почуваються задовільно.
– Серед них є кадрові військові, а є призвані по частковій мобілізації, – розповідає військовий лікар. – Основними у них є поранення голови, верхніх та нижніх кінцівок, шиї, очей. У когось поранення легші, у когось важчі, але їх життю нічого не загрожує. Ми прогнозуємо, що інвалідності після проходження курсу лікування ні в кого із них не буде.
Журналіст "МБ" поспілкувався із пораненими бійцями.
Мама перше, що сказала: "Слава Богу, що живий"
20-літній військовослужбовець за контрактом Петро Громик розповідає, що він добре і не пам'ятає як отримав поранення:
– Після проходження строкової служби я добровільно залишився служити за контрактом. Вісім місяців відслужив за контрактом. Потім нас відправили на Схід. Там два місяці відслужив. Ми були десь недалеко від Слов'янська. Точно навіть не пам'ятаю, як я ці поранення отримав. Усе сталося раптово. Ми мали виїжджати на блокпост. Трохи від'їхали, я був у БТРі… Вибух, і я далі не пам’ятаю. Від вибуху мені розсікло брову, під оком рана, плече розсічене, на тілі є кілька осколкових ран, на руках, ногах теж є. Та зараз вже почуваюся добре. Головне, немає небезпеки життю. Коли мене зустріли батьки, то перше, що сказали: "Слава Богу, що залишився живий". Зараз нас тут лікують добре. Усіма ліками забезпечують безкоштовно. Думаю, що за два-три тижні, якщо не буде ускладнень, зможуть виписати. Як повністю вилікуюся піду у військову частину, буду чекати розпоряджень командування. Якщо треба буде, поїду знову захищати наші кордони.
– Атмосфера там постійно напружена. Потрібно бути завжди на сторожі, –розповідає боєць. – До кожної машини, яка проїжджає, до кожної людини, яка проходить повз. Бо ти не знаєш, хто в тій машині їде, що в тієї людини на думці. Місцеві люди там є теж різні. Більшість ставилася до нас позитивно, але були і такі, що відверто виявляли неприязнь. Серед наших військових настрій там панує бойовий. Усі готові виконувати свої обов'язки і завдання, що перед ними ставить керівництво. Не можу сказати, що ми були погано оснащені. У тій роті, де я служив, бронежилети були у всіх. Побутові умови теж були нормальні, служити можна.
Мобілізований за частковою мобілізацією 28-літній мешканець села Йорданешти Глтбоцького району Микола Мітрік розповідає що теж добре не пам'ятає деталей свого поранення, бо був оглушений вибухом.
– Я був у тій самій роті, – розповідає чоловік. – І я теж про сам бій нічого конкретного не зможу сказати. Був вибух, мене оглушило. У нас в БТРі було вісім бійців, чотирьох поранено. Ми переїжджали з одного блокпосту на інший. Між ними відстань до 20 км. Напевно, на нас напали.
Тут мене зустріла дружина і двоє дітей чотирьох і семи років. Вони були одночасно і раді мене бачити, і засмучені через поранення. У мене ноги були сильно поранені, але зараз моєму життю нічого не загрожує. Скажу чесно, що нехай би ця війна пошвидше закінчилась. Там страшно.
Знову пішов би воювати за товаришів, що там залишились
21-літній кельменчанин Олександр Боштан отримав поранення в шию. Зараз він теж почуваєся добре.
– В зоні АТО я прослужив десь півтора місяця, – розповідає хлопець. – Ми виїжджали на завдання. Нам керівництво не пояснило, в чому його суть. Судячи по стрілянині, яка було чути після вибуху, то на нас напали терористи.
Місцеве населення там було різне. Значного поділу людей на східних і західних немає. Коли ми приїхали туди, нас місцеве населення сприймало достатньо мирно. Приносило їжу, допомагало. Це просто накручують людей, штучно намагаються нас поділити. Звичайно, були там і такі, що казали: "Чєво ви сюда прієхалі, ми вас нє звалі". Багато місцевого населення залякано терористами. Ми коли їхали, бачили у вікнах багатьох людей, які привітно махали руками, хрестили нас у дорогу. Це приємно вражало і підбадьорювало.
Мої батьки до останнього не знали, що я у зоні АТО. Для них я перебував на полігоні. Я не хотів їм розповідати, щоб зайвий раз не змушувати хвилюватись. Там багато таких військовослужбовців, які намагаються нічого рідним не говорити.
–У мене є бажання туди повернутися. Лише заради тих хлопців, які там залишились, і заради тих, хто у нас за спинами – наших рідних. Не за владу, а тільки за тих хлопців, що там. Повірте, вони там усі герої. І заради рідних, які у нас за спинами. Ми всі там розуміємо, що якщо ми програємо, ті бандити завтра прийдуть сюди і будуть залякувати і тероризувати наших батьків, – сказав Олександр Боштан.
За даними обласного військового комісаріату, в період проведення АТО поранено десять буковинців та двоє перебувають у полоні терористів.
– Троє наших поранених бійців проходять лікування у Львівському військовому госпіталі, один поранений у Харкові, а один у Вінниці, – повідомив обласний військовий комісар Віталій Чурай.
Віталій Олійник
