RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Історія успіху | Історія успіху Допомога захисникам | Медична допомога для переселенців | Він+Вона | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Афіша | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |

«Наші буковинські люди – особливі»


"Це людина, яка зберегла цілі епохи народного мистецтва"... Ці слова були сказані про заслуженого майстра народної творчості, почесного громадянина Чернівців Івана Снігура у день його 85-ліття та 65-річчя творчої діяльності. Ми спілкуємося з Іваном Назаровичем про те, чому вмирає душа народного мистецтва, про Україну та її землю, про Тараса Шевченка.

Доки спілкувалася з Іваном Назаровичем, було відчуття, що потрапила у середину великої української народної скрині. Це відчуття створили думки, спогади майстра. Дослідження Івана Снігура можна прочитати у його численних історичних розповідях. Наша ж бесіда була емоційною, з відчуттям болю. Адже нині мало хто хоче заглянути у ту народну скриню – зібрані майстром скарби нікого не цікавлять.

"Запах української землі назавжди у моїй душі"

– Вас називають народним збирачем. Розкажіть, як почали відкривали для себе народне мистецтво.

– Що вам казати? Тривалий відрізок часу треба згадувати. Найважливіше те, що із самого дитинства мене життя змушувало працювати. Спочатку я був ковалем. Робив плуги, візки. Кував. Сіяв. Орав. Поміж тим навчався: спочатку румунською мовою, потім – російською, потім – знову румунською, згодом – русько-украйонською. А чому життя змусило працювати? Раніше люди не разраховували, що наука – це головне. Важливо, аби ти мав у руках ремесло: міцне і потрібне. Щоби була постійна робота. А ремесло багато відкриває у житті! Працював і ковалем, і чоботарем, і бляхарем. Навіть був перукарем, двірником, лісорубом. Змінив дуже багато спеціальностей.

– Нині усе навпаки. Головне – наука, але не ремесло...

– Тому і не знаємо нічого народного. А мені уже 85 років, а я досі, якщо не працюю два-три дні, руйнуюся. Стаю нікудишнім.

– Ви говорите про те, що з дитинства працювали із землею. Наше покоління ж не знає, що таке земля.

– Люди відійшли від землі. Але ми уже наплювали на неї. Звели у недостойність. Я виріс у Грозинцях, на Хотинщині. Я бував у полі. Вставав о четвертій ранку. Ви знаєте, як жайворонки співають у полі? То було життя! Я жив тією землею. Я дихав нею! Той запах української землі назавжди у моїй душі... Земля у руках – це була святість.

Зараз усе змінилося. От я був у селі. Сусід каже: "Стояв над дорогою горіх. Мав більше 100 років. Давав по 40 тисяч горіхів. Я, дурень, заплатив великі гроші, щоби його зрубали. Тепер лежить на вулиці колода і ніхто її не купує, бо у всіх газ. Гниє та колода, яка колись була розкішним горіхом. Вирубав і сад, щоби засадити яблуками. 1300 євро заплатив за хімікати. Виростив яблука, а їх ніхто не хоче їсти"...

"Шевченко писав з людей"

– Які були книги у хаті, у якій ви виросли?

– Перші книги з’явилися десь у 1934 році. Тато купив на ринку книгу без палітурки. Це був "Кобзар" Шевченка. І він нам читав його ввечері. І якщо були неслухняні, тато казав: "Я про Тарасика не буду читати".

– Ви говорили, що Шевченко для вас – більше, ніж Ісус.

– Набагато. "Біблія" – вигадана, "Кобзар" – справжній, правдивий. Це українське життя. Справжнє, а не фантастичне. І воно є людське, бо Шевченко писав з людей. Я світ проїхав багато, але більшого пророка, ніж Шевченко, не зустрічав. А ще можу сказати, що не прочитав жодної радянської книги. Я читав російську класику, але жодного радянського поета. Я читав книги, які знадобилися у житті. Не фантазію, вироблену партією чи її холуями. Я читав там, де є щира філософія та правдива історія.

– Багато історії є у вашій колекції. Як пояснити читачам, що таке ваше зібрання?

– Мене цікавлять три речі: історія міста Чернівці, справжнє народне прикладне мистецтво, котре іде від душі, Тарас Шевченко.

– Як це – мистецтво від душі?

– Людина, яка творить щиро, у кожному предметі залишає шматочок душі. Свого заряду. Наприклад, стиль меблів. Кожна епоха народжувала свої стилі. Коли дійшло до стилю модерн, його довго не сприймали. Але він виявився останнім стилем, який ішов від душі.
За часів Австрії були брати Тонет. Їхні меблі випускали навіть на Буковині у селах Ржавинці, Красноїльськ та інших. Випускали меблі букові, вигнуті. Створили свій стиль. За рік випускали до 50-ти тисяч стільців. Вони торгували з усім світом. Але це був уже не модерн, це були брати Тонет із гнутими меблями. І це уже був не окремий стілець, створений майстром. Це була колективна праця. І їхні творіння уже не мали душі. Після них пішла епоха виробів без душі.

– Мені пригадався один епізод. Петрівський ярмарок у Чернівцях. 2008 рік. Масово продають вироби без душі...

– Так. Усі вироби нині на Петрівському є такими.

– Тоді на ярмарку я побачила старенького гуцула, який виніс різьблену скриню. Її за 20 тисяч одразу купили. Але мене вразило, що у майстра були сльози на очах. Я запитала чому, і він сказав, що не розуміє, де поділися щирі майстри.

– Ви знаєте, що пустили прикладне мистецтво у комерцію? Раніше писанки на Буковині писалися дуже різноманітні. У селах навіть були окремі вулиці, які мали свої візерунки писанок. Навіть та дівчина, яка писала писанки для парубка, переписувала не один десяток яєчок, щоби створити свою неповторну писанку. Вона вкладала у писанку душу. А потім пішла писанка у комерцію: усе зіпсували. Отак і з народним мистецтвом загалом.

– Ви багато їздили селами. Яке українське село бачили?

– Я тривалий час шукав підхід до людей, щоби відкрилася їхня душа. Люди були страшенно залякані державою. Ніхто не хотів розмовляти. Але я знайшов підхід до людей. Я за своє життя узяв приблизно вісім тисяч інтерв’ю: у румунів, німців, поляків, мадяр, чехів, українців... Я навіть в’язницю використав від і до: шукав людей розумних.

Що і казати, наші буковинські люди – особливі. Для прикладу, Франц Йосиф, коли прийшов до влади, то із самого початку довірив свою охорону буковинцям. Вони охороняли його до кінця життя. Я зустрічав двох таких вартових. Щороку Франц Йосиф нагороджував їх: дарував золоті монети, які не були в обігу. В одного такого вартового я купив дві монети...

А ще знаєте, там, у селах, я чув такі пісні, маланки, колядки, що вони вам не зможуть навіть ніколи приснитися. Чув маланку дітей, парубків, старих австрійців. Була дуже велика пошана до мудрих людей. Нині дуже мало залишилося у селах тих справжніх людей.

– Чи вірите, що буде відродження?

– Відверто кажучи, я вірю. Українців досить багато років нищать. Але Майдан об’єднав нас. Я вірю, що з 2015 року розпочнеться нова ера: усіх старих керівників не стане. Країна буде досить стабільною. А з 2018 буде однією з найбільш цікавих європейських країн. Бандитизм – усе це піде у перегній.

"Де мають то усе зберігати?"

– Ви заповіли місту своє зібрання, працю свого життя...

– А що з того? Уже минуло 18 років, як я заповів. Мені і досі відповідь не дали. Де мають то усе зберігати?

– Ви усе життя збирали і тепер ставите таке питання.

– Нема для кого! Так, Україна відродиться, але мене уже тоді не буде.
У мене було багато виставок – лише вісім всесоюзних! Я усі виставки вивчав. Записував, хто був: коли і скільки. Так хто ж ходить на виставки? Ну бабка з внуками зайде... Для кого і де виставляти?

– Відчуття, що ми у середині народної скрині, і ніхто туди не хоче заглянути.

– І куди ти дінешся?

– Ви ще продовжуєте збирати?

– Я уже нічого не купую. Десь минулого року на ринку дивлюся: якась жінка принесла і продає скорцу (виріб на кшталт гобелену, витканого у квітах – авт.). Придивився – австрійська, чиста народна. Вторгувалися за 40 гривень... Вдома розгорнув: по краю іде народний орнамент від душі, по середині – три виткані павичі. Чудова робота!

– Воно ж безцінне? Чому бабуся продає його так дешево?

– У цьому наша біда. Молодь часто каже: "Бабко, забирай оці свої катрани. Бо у нас нові модні синтетичні килими".

– Що би побажали читачам? Над чим нам варто замислитися?

– Розуму! Зверніться до своїх родичів. Спитайте, що вони потребують і що їх болить. Допомогти один одному. Дуже жаль, що люди проміняли свою духовність на гроші. 
Валерія Чорней
14-06-2014, 10:23
Коментарів 0 Переглядів 1 989

Теги -
• Новини партнерів
ФОТОРЕПОРТАЖ Переглянути всі фоторепортажі

Улюбленим місцем відпочинку мешканців мікрорайону Гравітон у Чернівцях став дендропарк школи № 28


«Наче все завмерло». Блог Галини Олійник
Блог про пішохідні Чернівці
Надії Кремля на похорон НАТО не виправдались. Блог Ярослава Волощука
Вже тисячоліттями у світі панує істина – розділяй та володарюй
ВІДЕО Переглянути все відео

Ми завжди відкриті до співпраці та дуже раді новим клієнтам.

У чому ж полягає відмінність між пивом із цих броварень, ми розпитали у магазині крафтового пива "Чорні вівці"

З 1 до 31 липня у медичному центрі діє акція – при записі на консультацію кардіолога ЕКГ безкоштовне.

Станьте на крок ближче до мети – отримайте консультацію у кваліфікованих спеціалістів щодо деталей будівництва СЕС та замовляйте економічні прорахунки для вашого підприємства.

"Контінентал" планує зібрати врожай із загальної площі 86,2 тис. га.
Привітання з Днем Конституції України директора ДП «Путильське лісове господарство» Василя Слижука*

Привітання з Днем Конституції України директора ДП "Путильське лісове господарство" Василя Слижука
• Теги