«На вершині немає кордонів»

У День Перемоги чернівчанин Олександр Паламарюк розгорнув посеред льодових гір у широтах Арктики прапор України з гербом Чернівців на його фоні. Поруч його колега із Москви Олексій Драганов розгорнув прапор Росії. Прапори були підняті на найвищу вершину Північної Америки Деналі (6197 м). Їх розгорнули заради миру та проти війни.

Як відбувалося сходження альпініста з Буковини на одну з найсуворіших кліматичних вершин світу? Що надихає не повернути назад, коли кілька днів навколо бачиш перед собою гору з крижаним панцирем, шквальний вітер і 40 градусів морозу? Про це – у захопливій розповіді Олександра Паламарюка.

"Враження, що усе навколо скляне"

Олександр зізнався, із чого бере початок його мандрівка.

"Кожна моя експедиція, кожна мандрівка, мої відчуття краси, шлях до мети розпочинаються із аромату квітів у різних містах світу, – говорить чоловік. – Це білі суцвіття, які квітнуть на кущах багульника у Європі та Америці. Їхній аромат чути на кілька кварталів. Це аромат, який супроводжує мене під час подорожі світом".

Мета Олександра – підкорити найскладніші вершини світу і на кожній із них розгорнути прапор України, на фоні якого красується герб його рідних Чернівців. За плечима чернівчанина уже п’ять складних експедицій. Остання, п’ята, це і була експедиція на Деналі.

– Аляска. Широти Арктики. Одна з найсуворіших кліматичних вершин світу Деналі (інша назва Мак-Кінлі, – авт.). Найперші відчуття? Усюди білий колір і холод. Відчуття відірваності від світу. Але найгострішою є думка про шлях, який попереду. А милування краєвидами можна дозволити собі після спуску... Вершина дуже складна. Чому? Гору вкриває крижаний панцир. Із Північного Льодовитого океану постійно дме шквальний вітер. Він видуває зі схилів гори сніг і утворює суцільні крижані схили. Враження, що усе навколо скляне. Ці схили місцями сягають 55-60-ти градусів крутизни. У такій місцевості треба бути уважним: один неточний крок – і ти ризикуєш зірватися вниз. Без сумніву, суворість цієї вершини – у її кліматі. Температура повітря може падати до 55-ти градусів нижче нуля. А північний вітер може посилювати відчуття цієї температури удвічі.

Олександр пояснює, що й добратися до вершини – непросто. Цьому передує інша мандрівка.

– 22 квітня вилетів з Чернівців до Голландії, звідти – в Лос-Анджелес, – пригадує чернівчанин. – Там зустрівся з товаришем, і наступного дня вилетіли в Анкоридж (Аляска), який дуже не сподобався своєю суворістю та холодом. Наступний пункт – селище Талкітна у глибині Аляски, уже ближче до національного парку Деналі. Селище дивовижне і відоме на весь світ. Чому? Мер цього селища – кіт! А ще тут дуже розвинені риболовля, мисливство, повітряне таксі. Уже з цієї місцинки з досвідченими пілотами, які вміють маневрути між вершинами у складних погодніх умовах, вирушили на льодовик...

"Нас зігрівав патріотизм"

Коли літак сів на льодовик, Олександр з товаришем вирушили у перший табір. Альпініст зізнається, що акліматизація розпочалася одразу.

– Що відчув? Страшенний холод! Дивишся крізь білу мряку у бік вершини, де знаходиться твоя мета, – зауважує чоловік. – Три дні ми рухалися від одного табору до іншого. З п’ятого дня розпочалася негода – про це сигналізував наш барометр. Ми не зволікали: зі снігових цеглин збудували захист навколо намету і сховалися усередині.

– Негода на льодовику... Як це? Напевно, мало хто може уявити, – запитую.

– Уявіть, що дме шквальний вітер – 50-60 кілометрів за годину, вночі – до 80 кілометрів, – пояснює Олександр. – Ми провели у наметі... чотири дні! Температура впала до 45 градусів морозу, на цій позначці термометр перестав працювати. У наметі було приблизно до восьми градусів морозу. Чи було страшно? Страх не відчуваєш, бо висота впливає на мозок, неначе транквілізатор. Я навіть не пригадую, як минули ці чотири дні у наметі. Це був стан напівсну, коли ти намагаєшся щось читати, дрімати, виглядати з намету і стежити за погодою, а коли береш їжу, вона вкрита інеєм. А сніг є усюди – у рукавицях, під одягом...

– У чому насолода такої експедиції? – зауважую.

– У виконанні своєї цілі, – впевнено відповідає альпініст. – Ти прислуховуєшся до себе, до своїх відчуттів: жодної політики, релігії, реклами, жодних зайвих порадників. Чиста мета і її досягнення. Отож, ми піднялися на вершину 9 травня. Там температура повітря сягала 43 градуси. Але не це уже було головним. Ми розгорнули два прапори – України та Росії. Це була наша акція за мир, проти війни. Це була акція українця та росіянина, які спілкуються поза політикою... Бо там, на вершині, немає ні кордонів, ні політиків, є відчуття свободи, дружби. Нас зігрівав патріотизм.

Також своє сходження Олександр Паламарюк традиційно присвячує Чернівцям. Під час розмови замислююся над тим, що вже і не так багато людей свої подорожі, а тим більше небезпечні експедиції, присвячують рідному місту. Запитую, чому так?

– Але ж це моє місто! Не когось, а саме моє! – дивується запитанню Олександр. – Так, я – мандрівник, а рідні Чернівці – це місце зупинки, парковки для моєї душі. У подорожі я завжди думаю про місто! Ви знаєте, якою прекрасною є мить повернення у рідне місто? Тут живуть мої батьки, мої друзі. А ще дуже багато людей пишуть мені. Вони дякують, що відкриваю світові наше місто. Туристи з усього світу бачать прапор і розпитують про Чернівці. І я знаю, що Чернівці – мій світ. Це душа моєї мети.

На завершення розмови Олександр додає: "Якщо ти знаєш, навіщо живеш у своєму місті, у своїй країні... Тоді усе буде зрозуміло. Як на вершині гори..." 
Валерія Чорней

Вершини,
підкорені
Олександром Паламарюком

 Ельбрус (Кавказ) – 5642 м.
 Монблан (Альпи) – 4810 м (двічі).
 Хан-Тенгрі (Тянь-Шань ) – 7010 м.
 Деналі (Аляска ) – 6197 м.