«Iнколи стояли стіною між людьми»

Підполковник міліції 38-річний Василь Боднарюк виконував миротворчу місію ООН у Косово та Судані.

Із Василем Боднарюком ми зустрілися напередодні Міжнародного дня миротворців ООН на території училища професійної підготовки працівників міліції УМВС в області. Він тут працює заступником начальника курсу стройового відділення.

"У миротворчих місіях я зрозумів, що найважливіше – це мир і спокій, – запевнив Василь Іванович. – А ще я відчув, що таке справжня чоловіча дружба й надійне плече".

У селах замість салютів стріляли з автоматів

Василь Боднарюк народився в селі Діброва на Кіцманщині. Зі шкільних років захоплювався
спортом, займався боротьбою. "Після закінчення школи поїхав до Чернівців, де хотів навчатися на міліціонера. Але мене не взяли, бо мені не було 17 років, – пригадав Василь Іванович. – Тоді я вступив до Львівського пожежного училища, а пізніше ще й закінчив Харківський інститут пожежної безпеки. Працював начальником караулу пожежної служби в Чернівцях та в області".

Та Василь Боднарюк все-таки здійснив свою дитячу мрію й пішов працювати в міліцію. "Коли я дізнався, що в Україні набирають спецпідрозділ для миротворчої місії ООН, то вирішив взяти участь у конкурсі, – розповів пан Василь. – Хотілося побачити інші країни, інші культури, людей. Звичайно, хотів заробити трохи грошей. Ми із дружиною тоді жили в гуртожитку, житла не мали. До кандидатів у миротворці висувалися певні вимоги: гарна фізична підготовка, відмінна стрільба, досконалі знання про військові конфлікти та законодавство. Я успішно склав іспити, і мене направили в Косово. Нам видали автомати, пістолети, боєприпаси, бронежилети, засоби захисту. Усе, як у військах НАТО. Ми пересувалися на БТРах і броньованих машинах. Ми повинні були завадити масовим конфліктам між сербами та албанцями. Інколи доводилося стояти стіною між цими двома народами. А ще ми охороняли свідків та деякі важливі об’єкти. Слава Богу, зброю не доводилося застосовувати жодного разу.

– Там велася справжня війна, – запевнив миротворець. – У Косово загинув миротворець Ігор Кіналь із Тернополя. Він перебував у моєму підпорядкуванні. Ігор охороняв суд, а в цей час на вулиці почалися сутички. Він побіг туди. Люди жбурляли каміння, пляшки з коктейлями Молотова. Хтось кинув гранату, яка тяжко поранила Ігоря. Він помер у клініці від втрати крові. Зброї в людей було багато. На Новий рік у селах замість салютів стріляли з автоматів.

"Голодні діти просили їсти"

"Щоб поїхати до Судану спостерігачем цивільної поліції, треба було вільно володіти англійською або французькою. Це й більші повноваження, і більша зарплата, – каже чоловік. – Серйозно вивчати англійську я почав ще в Косово. Через чотири роки склав письмовий та усний іспити з англійської мови, який приймала комісія ООН".

У Судані буковинець був радником цивільної поліції ООН, спілкувався винятково англійською. "У мої обов’язки входило навчати місцеву поліцію виконувати свої завдання. Мешканці ставилися до нас досить дружелюбно, – зауважив миротворець. – У Судані надзвичайно низький рівень життя. Немає ні електрики, ні води, ні газу. Люди живуть у глиняних хатинках, накритих соломою. Брудну воду беруть із річок, п’ють і варять їсти. У сім’ях по 10-15 дітей. Діти бігали за нами, просили їсти. Тому ми носили із собою печиво, булочки, цукерки.

– Коли ти їдеш із миротворчою місією вдруге-втретє, то тебе вже не цікавлять гроші. Основне бажання – допомогти людям, зупинити кровопролиття, – запевнив миротворець. – Хочу знову поїхати миротворцем до Судану або Ліберії. 
Надія БУДНА