Наразі живими прикладами проведення люстрації в Україні залишаються тільки ті, хто втік, рятуючись від людського гніву. Серед них – екс-генпрокурор Пшонка, екс-міністр Захарченко та інші. Найбільше люстрації злякався сам Віктор Янукович, який заявив, що навіть "його молодшого онука хотіли люструвати". Але Віктор Федорович значно переоцінив постреволюційні "люстраційні" масштаби.

У парламент внесли проект закону "Про відновлення довіри до судової системи України", який передбачає люстрацію суддів, але поки що над ним працюють.

Нові призначення в столиці та на місцях особливого оптимізму не додали.

Із посад звільнили начальників міського та обласного управлінь освіти Валентину Малишевську та Михайла Бауера. Нових людей не призначили.

Невдоволення викликало призначення начальником управління СБУ в області Юрія Кіцула, який досі вже двічі керував цим відомством. А новий начальник УМВС в області, хоч і сказав, що після Майдану міліція працювати по-старому не може, але поки що нікого в цьому не переконав. Валерій Зінченко пропрацював більшу частину кар’єри в ДАІ та МРЕВ, але йому довірили боротьбу зі злочинністю, що теж викликало недовіру. Та й кандидатура найголовнішого міліціонера Авакова захоплення не викликала.

Політолог Ігор МЕЛЬНИЧУК вважає, що велосипед вигадувати не треба. Потрібна тільки політична воля до змін.

– Не ми перші на цьому шляху й не ми останні. Є приклади більш віддалені: під час розпаду соціалістичної системи наприкінці 1980-х – початку 1990-х років, коли проводили люстраційні процеси в країнах Східної Європи – у Польщі та інших. Ближчі до нас у часовому вимірі процеси люстрації в Грузії часів Саакашвілі. Велосипед нам вигадувати не треба. Форми й методи люстраційних механізмів уже розроблені. Як більш, так і менш помірковані.

– Чи можливо в наших умовах реалізувати ці процеси без насильства?

– Потрібно чітко сформувати вертикаль влади, у тому числі й силову. У нас нині триває "постмайданний синдром". З одного боку, бійці самооборони, з іншого – Правий сектор, незрозумілі тенденції в міліції та інших силових структурах. Потрібно відновити вертикаль влади. За її наявності реалізувати люстрацію можна без насильства. Звичайно, це буде "боляче", бо під цей процес може потрапити чимало людей. Але без люстрації державних органів руху вперед не буде.

– У всіх є куми-свати й однопартійці, яким треба "віддячити" посадами. Куди їх подати?

– Люди на Майдані стояли не для того, щоб і далі існували кумівсько-олігархічні зв’язки, які налагоджувалися впродовж останніх років та й часів незалежності загалом. Їх потрібно ламати й робити це нещадно. Якщо ми не почнемо це робити, а думатимемо про кумів-сватів – нічого не вийде.

– Яким чином це можна зробити?

– Гадаю, усе залежить тільки від політичної волі людей, які перебувають при владі. Вони самі повинні показати приклад. Але призначення, які ми бачимо, викликають у людей недовіру. Люди хочуть змін і реформ. Усі розуміють, що вони будуть болючими, але вони потрібні. У зв’язку з війною в Криму питання люстрації відійшло на другий план. Але я принаймні не побачив чітких посилів до змін від нової влади.

– До чого це призведе, якщо так триватиме й надалі?

– Якщо так піде далі, то буде те, що й після 2004 року. Люди розчаруються в новій владі, і це може вилитися в нові протести.

– Після 2004 не було Правого сектору, Самооборони та Сашка Білого, який смикає прокурорів за краватки й погрожує автоматом. Чи не скористаються цими факторами зовнішні вороги?

– Нині "ура-патріотизм" грає не стільки на об’єднання України й зміцнення держави, скільки на руку її ворогів. Зокрема Кремля. Тому якщо "ура-патріоти" цього не розуміють, може виникнути питання, на кого вони працюють і в чиїх інтересах діють. Вимоги й ідеї, які вони проголошують, Українська держава може забезпечувати в еволюційний і менш революційний спосіб. При цьому всьому, не вигукуючи: "Я – найбільший патріот України!"

Я схиляюся до думки, що нинішня влада не готова проводити політику люстрації. Її кадровий резерв не такий потужний, як можна було сподіватися. Але проблема не у відсутності фахових людей, а в небажанні влади ламати старі схеми й допускати до влади нових людей.
Михайло Салітра