У суботу до пам’ятника афганцям, що на проспекті Незалежності у Чернівцях, прийдуть ті, чию молодість обпалила війна в Афганістані – згадати минуле і тих, хто не повернувся.
Буде серед них і Василь Жуб’я, старший лейтенант запасу. Незважаючи на те, що підводить здоров’я, цей вже немолодий чернівчанин завжди приходить до пам’ятника на проспекті. І лише він знає, що кличе його сюди...
На Кабул "сідали" спіраллю Маючи інженерну освіту й непогану роботу, Василь Жуб’я "завербувався" в армію.
– В 1977 році одягнув синій авіаційний кітель, – згадує він. – Служив у розвідувальній ескадрильї далекого радіусу дії – літали навіть на Нову Землю. Якось у 1984 році мене викликав до себе командир частини. Почав хвалити за успіхи в службі, мовляв, ти не п’єш, не куриш, ініціативний, чи не хочеш поїхати у відрядження в Афганістан. Відповів приблизно так: "Куди накаже партія, туди й піду!" Невдовзі командир наказав писати відповідний рапорт на "відпустку".
І ось у другій половині травня 1985 року наш літак "АН-30" вже базувався у містечку Тузель під Ташкентом. Екіпаж – шість осіб: два пілоти, штурман, радист, механік і борттехнік. Наше завдання полягало в тому, щоби фотографувати наземні цілі ворога. Для цього мали шість фотоапаратів різної величини й ваги. У польоті нас ніхто не охороняв, а з озброєння мали тільки теплові ракети, щоб привертали на себе "Стріли" та "Стінгери". Дальність польоту – 2400 кілометрів. Знімати об’єкт могли лише на швидкості 450 км на годину. У Тузелі ми спостерігали різні речі, зокрема й неприємні – пиятику тих військовослужбовців, які повернулися з Афгану. Хтось радів, що живий, хтось знімав алкоголем нервові стреси. На запитання, як "там", пілоти відповідали непевно, мовляв, харчування не дуже, а вб’ють чи житимеш, залежить від Всевишнього. На душі після цих розмов було сум’ятливо...
До Кабула летіли на висоті 7000 метрів, щоби не стати мішенню "стінгерів", які вражають ціль на висоті 4500-5000 метрів, та "стріл" – ці сягають точності лише до 3500 метрів. Підлітаючи до столиці Афганістану, ми не знижувалися поступово, а ніби зависали над аеропортом на тій же висоті, що летіли, аж потім починали сідати спіраллю. Важко було повірити, що за п’ять років війни на підступах до найбільшого міста країни немає надійного протиракетного захисту.
Афганцям не довіряли Перший же бойовий виліт розвідники здійснили в районі Баграма, де було помічено великий рух афганських сил опору. Тут планувалася велика наступальна операція радянських військ. Завдяки зйомкам на карту було нанесено не лише розташування душманів, а й систему їхньої оборони та шляхи відступу.
– А ось на підході до Кабула нас обстріляли "стрілою", причому, про це нас повідомив диспетчер, – продовжує Василь Устимович. – Не зачепило, бо були на безпечній висоті. Проте біля Хосту, а там ми мали сфотографувати одну мечеть, де збиралися польові командири, перед літаком мигнула якась тінь. Командир висловив припущення, що це орел. Я заперечив, бо знав, що ці птахи вище 5000 метрів не піднімаються, а ми перебували на висоті 6900 метрів. Аж коли за "тінню" пішов сивий димок, зрозуміли, що це був "стінгер". Найгірше ж було вертольотчикам, які доправляли десантників в зону наступу – на низькій висоті їх легко збивали ракетами. Від місцевих хвороб та зарази нам вприскували різні вакцини – від укусів плазунів та скорпіонів, гепатиту, ще чогось. Під Джелалабадом температура сягала 70 градусів, у Кабулі весь час були маленькі землетруси – йдеш, мов п’яний. У нас було непогане харчування, але сир та згущенку ми віддавали в інфекційний госпіталь.
– Возили й поранених? – Весь час, дивитися на біль молодих хлопчиків не було сил. Якось в Кандагарі завантажили сімох десантників з прапорщиком. Лише мали зніматися, як підбігає незнайомий полковник – нахабний такий, пихатий. "Мене – до Кабула", – каже безапеляційно. "Не можемо, бо вже маємо вантаж". "Викинути!" – командує. Коли глянув на поранених хлопців, вилаявся, сказав: "Ви мене ще запам’ятаєте!" – і пішов геть. Якби по-людськи попросив, ми взяли б. Але коли з нахабством та ще й презирливим ставленням до поранених... А в Кабулі на нас уже чекав з криками командир полку, мовляв, як посміли не взяти на борт крупного чинушу з командування Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані!
– А як ви ставилися до своїх союзників-афганців?– Не довіряли їм. У листопаді 1985 року під Кандагаром був збитий генерал-майор Микола Власов, головний авіаційний радник ВПС Афганістану. Там на нього чекали душмани, яким інформацію про літак генерала "скинув" хтось зі штабу афганських повітряних сил. Бо стріляли чомусь по його літаку, а тих, якими керували афганські пілоти, пропустили. Генерал встиг катапультуватися, але його оточили. Тоді він покінчив із собою. Душмани його вже мертвого порубали на шматочки, перемішавши з піском. Щоправда, пізніше спецназ виловив всіх, хто брав участь у розправі. Було тоді Власову, якого ми добре знали і поважали, тільки 50 років.
Пізніше якось розмовляв з афганським пілотом-підполковником, який закінчив повітряну академію імені Гагаріна. Хотілося знати, чому в його країні немає порядку. "Ви розпалили цей вогонь, ви й гасіть його"! – сказав він холодно. Нині я добре розумію, що мав він на увазі. Але загасити його не вдасться ніколи.
Василь Гринюк
З ДОСЬЄ "МБ"
Василь Жуб’я, 1949 року народження.
Закінчив Чернівецьку школу №20, індустріальний технікум та Івано-Франківський інститут нафти і газу.
В Афганістані перебував з травня 1985 по червень 1986 року.
Брав участь в Кундузькій, Баграмській, Джелалабадській та Кандагарській військових операціях.
У 279 бойових польотах налітав 658 годин за норми нальоту на рік 60 годин.
Нагороджений офіцерським орденом "За службу Родине" третього ступеня.
Наслідки війни в АфганістаніРозпочалася в грудні 1979 року нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац в Кабулі, вбивством президента Хафізулли Аміна та введенням в Афганістан армійської обмеженої групи.
Втрати Афганістану – 1,5 мільйона осіб (10 відсотків населення країни); СРСР – майже 15 тисяч вбитих, 53 тисячі поранених.
За неофіційними даними – вдесятеро більше.
Україна Через горнило афганської війни пройшло 160 тисяч українців.
Загинуло 2378 осіб.
Зникло безвісти 60 осіб.
Поранено понад 8000 осіб.
Із 72 осіб, які стали Героями Радянського Союзу в Афганістані, 11 – українці.
Буковина Майже 2500 осіб брало участь в афганській війні.
Загинуло 56 осіб.
Інвалідами стало 280 осіб.
15 лютого 1989 року вивели війська з Афганістану.
14-02-2014, 11:22
0
2 177
