А хто це?

– Віро, уяви собі, що хтось цілком необізнаний запитав би тебе: а хто він такий, цей ваш Бруно Шульц? Що б ти відповіла?

– Певно, відповіла би, що це галицький єврей із нині українського міста Дрогобич, скромний гімназійний учитель малювання і трудового навчання, який сьогодні вважається одним із найвидатніших письменників XX століття – поруч із Джойсом, Кафкою, Гарсія Маркесом. Взагалі, Шульц найбільше любив малювати, а потім – можливо, за порадою захопленої його листами львівської поетки і письменниці Дебори Фоґель – почав писати химерну прозу, в якій перетворював на дивні образи свій дім, своїх рідних, своє місто, увесь реальний простір свого життя і самого себе. Водночас можна сказати і так: разом зі своїми приятелями – Вітольдом Ґомбровичем та Станіславом Іґнацієм Віткевичем – Шульц вивів польську літературу з романтично-патріотичного заціпеніння і ще всередині 30-х років минулого століття відчув й означив у своїх текстах ті кризові явища у європейській культурі, які проявилися після Другої світової.

– Але надто плодовитим його не назвеш.

– Як письменник Бруно Шульц дебютував за дев’ять років до трагічної загибелі збіркою оповідань "Цинамонові крамниці". Потім опублікував другу збірку "Санаторій під Клепсидрою". Разом вони творять дилогію, своєрідний міфологічний родовід героя-оповідача з неймовірними перипетіями та метаморфозами. Крім того, були ще чотири оповідання, які не увійшли до цієї дилогії, і повість "Месія", утрачена у вирі війни й Голокосту, який 19 листопада 1942 року знищив і самого автора. І це, власне, весь його літературний доробок. Зате з нього виростає безліч інспірацій у світовій літературі, а сам Шульц перетворюється на літературного героя у творах американки Синтії Озік, ізраїльтянина Давіда Ґроссмана, італійця Уґо Ріккареллі, серба Мірко Демича та інших письменників.

– Твори Шульца перекладені понад 40 мовами світу. Як на цьому тлі виглядає Україна?

– Цілком пристойно. Українською мовою його перекладали Іван Гнатюк, Андрій Шкраб’юк, Микола Яковина, Тарас Возняк. А найрезультативнішим був минулий рік, коли у видавництві "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" вийшли усі літературні твори Шульца в перекладі Юрія Андруховича, тим часом "Дух і Літера" видала перекладену Андрієм Павлишиним "Книгу листів" і "Літературно-критичні нариси", які переклала я. Тож сьогодні українському читачеві доступний повний корпус текстів Бруно Шульца.

Бруно Шульц і ми

– Доступний, але чи потрібний? Бодай на малій батьківщині – у Дрогобичі – знають Шульца?

– Як сказати. Довший час Шульц був відсутній у новосформованій пост-апокаліптичній ніби-культурі цього галицького містечка, в якому нацисти винищили євреїв, а совєти депортували з нього поляків і помордували чи в інший спосіб "утихомирили" непокірних системі українців. Мало присутній він і тепер, бо нинішній український Дрогобич, здається, не зовсім розуміє, навіщо йому єврей, який писав польською мовою, – дарма, що визнаний в усьому світі. Втім, інтелектуально активна частина дрогобицької спільноти точно знає сьогодні про Шульца, але чи потребує його – це питання набагато складніше і завжди відкрите, як відкритим для кожної людини є простір діалогу, культури, розуміння.

– Може, якісь конкретні приклади хоч і малої, але присутності Шульца в культурному просторі Дрогобича?

– Наприклад, 1992 року вперше, а від 2001-го регулярно відбувається спільна молитва українців, поляків та євреїв на місці загибелі Шульца від гестапівської кулі. Там, до речі, вмонтовано вже другу меморіальну таблицю, бо першу було вкрадено. Також у день його смерті, тільки вже 2003 року, з ініціативи Ігоря Менька (1973-2005), засновника і першого керівника Полоністичного центру Дрогобицького університету, у колишньому вчительському кабінеті Бруно Шульца, в будинку, де знаходилася гімназія імені короля Владислава Ягайла, а тепер міститься адміністративний корпус університету, було відкрито вступну версію Музею Бруно Шульца – кімнату його пам’яті. Це перший у світі Музей Бруно Шульца. Тут немає оригіналів його художніх робіт, але це місце, де працював Шульц, тут є перші видання його літературних творів, дослідження його творчості, листи від його учнів, переклади його творів різними мовами. Дрогобичани знають про це місце, приходять туди самі і приводять своїх гостей. Під час мистецьких подій Шульц-Фесту, який відбувається у Дрогобичі від 2004 року, глядацька зала Дрогобицького театру заповнюється і переповнюється не лише гостями фестивалю, але й мешканцями Дрогобича. На експериментальні сценічні та позасценічні шульцівські проекти Театру "Альтер" із задоволенням приходить молодь міста. Зрештою, Шульц у перекладі Андруховича добре продається у дрогобицьких книгарнях. Позитивних прикладів можна знайти значно більше. Інша справа, що всі вони матимуть індивідуальний і вибірковий характер. Масової любові немає, та й, гадаю, не буде. Чи це поганий знак? Мабуть, ні, бо й сам Шульц ніколи не прагнув масової любові. Його мистецтво елітарне й метафоричне, воно вибирає свого реципієнта – того, хто потребує саме такого автора: далекого від ідеології і політики, зануреного в уяву й нескінченність образів, що з неї виринають.

Міжнародний Фестиваль

– Головним популяризатором Шульца в рідному місті є згаданий фестиваль. Як він виник?

– Ідея народилася з бажання запросити до діалогу про життя і творчість Шульца науковців, літераторів, людей мистецтва з різних країн, але передовсім з України та Польщі. Ми відчували необхідність відновити втрачений історичний образ міста, де він жив, творив і трагічно загинув. Фестиваль адресований усім, хто не знає про Шульца, але хоче довідатися, й усім, хто знає, але не задовольняється цим знанням. Спочатку ми проводили присвячені Шульцові наукові конференції й семінари. Згодом Ігор Меньок і польський режисер Анджей Марія Марчевський вирішили урозмаїтити шульцологічне ядро мистецькими подіями – театральними спектаклями, художніми виставками, кінопоказами, індивідуальними мистецькими проектами. Так 2004 року народився Міжнародний Фестиваль Бруно Шульца в Дрогобичі. Потім усе це розбудовувалося. Багатою мистецькою частиною, починаючи від 2008 року, успішно опікується художній директор Фестивалю Ґжеґож Юзефчук – голова люблінського Товариства "Фестиваль Бруно Шульца".

– Вибач за традиційне українське запитання, але така забава трохи коштує. Де берете гроші?

– Шульц-Фест відбувається раз на два роки. Підтримують його, звичайно, перш за все поляки: Міністерство Культури та Національної Спадщини, Інститут Книжки, Міністерство Закордонних Справ, Польські Інститути і Посольства з різних країн світу, зокрема – Польський Інститут у Києві та Генеральне Консульство РП у Львові, Президент міста Любліна. Але й наші Міністерство культури та Міністерство освіти і науки теж допомагають.

– Хто вже приїжджав на ваш Фестиваль? І чи залишаються після того якісь матеріальні результати?

– У рамках Фестивалю відбуваються міжнародні наукові конференції, учасниками яких уже стали науковці з 17 країн світу. Українське літературознавство представляли Тамара Гундорова, Ольга Червінська, Марія Зубрицька, Марія Моклиця, Алла Татаренко. Звісно, наукові матеріали фестивалів потім публікуються. Також на Фестивалі зустрічаються різномовні перекладачі творів Бруно Шульца. Як один із результатів ми видали експериментальну книжку з перекладами фрагменту оповідання Шульца "Весна" десятьма мовами. Крім того, відбуваються суто літературні заходи, нашими гостями були письменники з Ізраїлю, Росії, Польщі, Сербії, Хорватії, Нідерландів, Австрії. Роздумами про українську рецепцію Бруно Шульца під час фестивалів ділилися Юрко Покальчук, Юрій Андрухович, Юрко Прохасько, Юрій Винничук, Василь Махно, Таня Малярчук, Наталка Сняданко, Андрій Бондар, Андрій Любка та інші автори.
Олександр БОЙЧЕНКО

ДОВІДКА

Віра МЕНЬОК –
керівник Полоністичного науково-інформаційного центру ім. Ігоря Менька
Дрогобицького університету, організатор і директор Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца в Дрогобичі, літературознавець, перекладач.