За сім місяців цього року дозвіл для виїзду на постійне місце проживання за кордон отримали 69 буковинців, з них 46 дорослих, 15 дітей та шестеро пенсіонерів.

Найбільше наших краян цього року виїхало на постійне місце проживання до Росії (18), Іспанії (12) та США (10).
Чернівчанка Інна Трошина виїхала минулого року із чоловіком і двома дітьми до США. "Нині вони проживають у Нью-Йорку, де винаймають квартиру, – розповіла подруга Інни Оксана. – Я часто спілкуюся з ними по скайпу. Інна працює соціальним працівником, а її чоловік займається ремонтами квартир. Їхня старша донька виграла грант і навчається у коледжі, а син – у школі. Розповідають, що там вчитися набагато легше, ніж тут, немає такого навантаження. Син Інни займається дзюдо, їздить на різні спортивні змагання. А там це дуже цінується й допоможе йому в майбутньому вступити до коледжу або університету. Інна не шкодує про свій переїзд. Каже, що за рік вони досягли досить багато в матеріальному плані. А працюючи манікюрницею в Чернівцях, вона заробляла копійки".

"Відкрили в Iспанії магазин українських продуктів"

– Син із невісткою три роки тому емігрували до Канади. Незабаром зможуть отримати громадянство, – розповіла чернівчанка Тетяна Віталіївна. – Проживають у Монреалі. Син працює програмістом на фірмі, а невістка викладає у школі математику. За свою зарплату винаймають двокімнатну квартиру, купили машину, багато подорожують. Олександрові дуже подобається жити в Канаді. Каже, що там прекрасна екологія, якісна страхова медицина. Повертатися до України не збираються. Мотивують це тим, що тут стільки не зароблять і немає майбутнього для них та їхніх дітей.

– Донька поїхала на заробітки до Іспанії 15 років тому. Коли отримала дозвіл на постійне місце проживання, забрала до себе чоловіка й двох дітей, – зізналася пані Марія. – Зять спочатку працював на фермі – збирав цитрусові. А потім вони з донькою відкрили невеликий магазинчик, де продають продукти з України, зокрема шампанське, шоколадні цукерки, гречку, заморожені вареники та пельмені, сувеніри. Їхні покупці – не тільки українські заробітчани, а й місцеві мешканці. За зароблені кошти придбали будинок, мікроавтобус, машину. До Чернівців приїжджають тільки в гості й за продуктами та сувенірами, а повертатися не хочуть. Кажуть, що їх тут лякають навіть дороги.

Хоча, як запевняють в управлінні Державної міграційної служби в області, впродовж останніх років на Буковині спостерігається стабільне скорочення кількості емігрантів. Якщо 2008 року виїхало за кордон 242 буковинців, то 2012-го – 150.

Крім того, спільно з консульськими установами України погоджено клопотання 21 громадянина України, які виїхали за кордон тимчасово та виявили бажання залишитися там на постійне проживання.

Дедалі більше емігрантів повертається

Проте буковинці не тільки виїжджають за кордон, а й повертаються додому. За даними управління ДМС в області, минулого року в регіоні зафіксовано позитивну динаміку повернення на батьківщину буковинських емігрантів. Якщо 2009 року клопотання щодо репатріації було задоволено 109 особам, 2010-го – 114, 2011-го – 77, то 2012-го це право реалізували 116 колишніх громадян України. Протягом семи місяців цього року на Буковину повернулося 52 осіб. Серед них переважно етнічні українці, які за радянських часів виїжджали на заробітки в інші республіки.

– Мої батьки поїхали на будівництво БАМу, де народилися ми із братом. Залишилися там і отримали російське громадянство, – розповіла Катерина Іванівна. – Батько помер, а мама захотіла повернутися додому. Сім’я брата залишилася там. А ми із чоловіком продали трикімнатну квартиру в Росії, взяли маму й переїхали жити до Чернівців. Минулого року отримали українське громадянство.

Як розповіли в управлінні ДМС, упродовж останніх п’яти років понад 1700 іноземців отримали паспорт громадянина України. Найбільше серед них колишніх громадян Молдови, які через нестабільне економічне становище у власній країні вирішили змінити постійне місце проживання.

Серед новоспечених власників українського паспорта – також громадяни Росії, Вірменії, Грузії, Азербайджану, Сирії, Судану та В’єтнаму, проте їхня кількість порівняно невелика. 
Надія БУДНА